Є такий анекдот про поручика Ржевського, який запитав у гусарів поради, як заманити даму. Вони йому порадили спочатку звернути увагу на даму або її аксесуар, потім поговорити про погоду, потім – про музику. А вже потім м’яко переходити до теми побачення. Ржевський після цього зустрів на прогулянці Наташу Ростову з песиком, підійшов до неї, штовхнув песика ногою, прокоментував: “Низько пішла, до дощу, мабуть”. Потім заявив “У мене є барабан, йдемо трахатися!”.
Десь за подібною схемою працюють зазивали на набережних Луксора й Асуана. Вони дуже хочуть прокатати тебе на своїй фелюзі (човні з косим вітрилом) прохолодними водами Нілу. Якщо ви сидите на набережній і милуєтеся видом на Ніл, то ви будете змушені пережити 3-4 цілком доброзичливі зустрічі, які складаються з фраз “привіт”, “як справи”, “з якої ви країни”, “хвалебний коментар про країну за шаблоном”, “у мене є фелюга – он вона, хочете покататися?”.
Якщо кажеш, що приїхав із “Нагонії”, відповідають, що ух ти, у мене якраз двоюрідний брат одружився з дівчиною з Нагонії”. Власне, що відбувається? Хлопці добре опанували навички вступу в контакт, проте їхній гарячий темперамент не терпить довгих походів довкола теми, що їх цікавить, і вони в лоб кажуть про барабан і про…
Це вже прогрес, бо бідніші й, отже, більш простодушні візники просто кричать “Келеш?!” (Келеш, назва традиційного для Верхнього Єгипту однолошадного чотириколісного тентового воза) До речі, у відповідь “ні” і ті, й інші наївно вважають, що торг доречний, і запитують: “You know how much?” з інтонацією, що має на увазі, що ціна має здивувати.
Найцікавіше, що проїхати на келеші впоперек міста коштує до 5 фунтів (долар), а фелюга – 25 фунтів (5 доларів) на годину. Тобто, не критичні для туриста гроші. І, за ідеєю, турист має погоджуватися на цю послугу, навіть якщо він нею вже скористався. Чому ж туристи всі хором кажуть “ні” і відмахуються від зазивав, як від настирливих мух? При цьому, туристи охоче витрачають гроші на свіжовичавлений сік, який також є “визначною пам’яткою” Верхнього Єгипту і який коштує 1-2 фунти за склянку, залежно від виду соку і жадібності продавця.
Щоб розібрати причину масового “ігнору”, варто знати, що якщо хоч якось звернути свою увагу на постачальника послуг, наприклад, зацікавившись ціною, то ти в лоб отримаєш відповідь, яка тебе засмутить – тобі, після тривалої розумової роботи та запитань, що затягують час для формулювання відповіді (вам у фунтах або в доларах, вам за годину або за день), дадуть ціну, яка в 10 разів перевищує їхній власний тариф, і рівно в 5 разів – розумну для європейця. А ось якщо ігнорувати зазивав, то можна почути навздогін ціну, яка постійно знижується, аж до нерозумно низької, що знову таки відлякує. Виходить, що самі зазивали мотивують клієнтів ігнорувати себе. Для чого ж вони зазивають? А щоб не пошкодувати. Адже, якщо промовчиш – то нічого не отримаєш точно, а якщо привернеш до себе увагу – то може й обломиться.
Але не це найголовніше в систематичному ігноруванні зазивав, а в тому, що зазивали навіть не намагаються витягувати назовні потреби клієнтів і в своїй тактиці переходять від фази “знайомство” до фази “презентація”, минаючи фази розкриття проблеми, розвитку проблеми та спрямування до вирішення. Наприклад: Сиджу я з дружиною на набережній. Ми милуємося Нілом, їмо сир із ножа, закушуємо оливками. Що ми хочемо? Ми хочемо спокою. Що нас дратує? Плавучі готелі перед носом, що коптять небо солярними вихлопами, і прилипливі зазивали. Що ми збираємося робити сьогодні? Ну погуляти туди-сюди, можливо, знайти пристойний ресторанчик, можливо, прогулятися базаром, загалом, знайти спосіб утрамбувати баксів 50. А скільки ми готові заплатити ось зараз, щоб отримати а) спокій, б) відсутність пароплавів і зазивав, в) гарний вид. Ну, виходячи з нашого бюджету, 5 доларів – хороша ціна на двох. Менше, ніж попити кави в кафе. Тим паче, що за 5 доларів фелюговода можна вмовити їздити і 2 години, що йому краще – стояти на гарячому асфальті й чекати удачі чи катати нас прохолодною водою, нехай довше, але напевно?
Ми не усвідомлюємо цього і говоримо всім зазивалам, уже на автоматі, “ні”. Так простіше.
Що потрібно було зробити зазивалам? Та просто запитати нас, чого це ми сидимо на набережній, що нам подобається, що – ні, про що ми мріємо. Ще можна заглибитися в тему і розпитати, чому ми хочемо спокою і тиші. (Ми тоді викладемо історію, що втекли з метушні мегаполісу і від наскрізь жирно-російсько-туристичної Хургади). Потім, не кажучи жодного слова про фелюгу, зауважити, що в нього є можливість нам допомогти отримати те, що ми хочемо. УСЕ!!!!.