Фашизм – ідея, що чудово лягає на простий розум. Якщо ти не такий як усі – ти ворог. Ми – єдині і ми однакові. Усі мають відповідати стандарту. Усі говорять однією мовою. Для всіх – один лідер і спільні цілі. Марші, стройові пісні, ентузіазм. Разом ми – сила! Fascio – “союз, пучок, зв’язка, об’єднання” Так вигідно і зручно. Так диктують інстинкти. Але інстинкти не суть розум.
Як і будь-яка інша проста і приємна для мозку, ця ідея – неправильна. Вона вбиває гуманізм. Вона перетворює людей на роботів. Вона залишає беззахисними тих, хто відрізняється від більшості. Переживши угар фашизму, цивілізація намагається підтримувати нові цінності. Намагається, хоча б на словах, захищати тих, хто в меншості, підтримувати нестандартне, шукати рішення в речах, далеких від “прописних істин” і “всі так роблять”. Вирази “масова культура”, “масове споживання”, “думка мас” набувають негативного відтінку. Нібито.
Разом з тим, зараз ми вступаємо в нову епоху, коли “нестандартність” ні, не знищується в газових камерах, а просто не помічається. Можна тисячу разів говорити про підтримку нестандартного, але його не можна підтримати, якщо його не можна побачити.
Успіх бізнесу обумовлюється, як завжди, оптимізацією витрат і максимізацією виручки. Продукт, який влаштовує 80% населення і не вимагає нестандартних рішень – успішний. Програми, що виконують бізнес-процеси, і бізнес-процеси, створені так, щоб їх було легко комп’ютеризувати, створюють нову реальність, у якій людина, що має нестандартний запит, просто невидима. Її немає. Її ігнорують. Вона не доб’ється відповіді на свої запитання. Зв’язок зі службою підтримки не дасть результату, оскільки ця служба також працює за написаними заздалегідь сценаріями. Усе. “Hello, darkness, my old friend”.
Ця темрява заповнює світ зі швидкістю, яка вже не дає можливості відреагувати. Компанії, адміністрації, сервіси – усе, з чим людина стикається щодня, дедалі більше заточуються на “стандартну людину”. Нестандартна просто вимре або перестане “бажати дивного”. Зникне головне, що відрізняє людину від робота – здатність до імпровізації – єдиного способу відповідати на нові виклики та незнайомі ситуації. Будь-який процес чи програма, за визначенням, працюють з уже відомими ситуаціями. За таких умов будь-яка “новина” може стати катастрофою. Усі ми пам’ятаємо “комп’ютерну проблему 2000”. Ха-ха, говорили ми. Але ось просто зараз людство йде до того, що воно стане здатне повернутися в кам’яний вік через якусь іншу дрібницю, яка просто не була і не могла бути передбачена заздалегідь, через якогось, навіть, не Чорного Лебедя, а чорне курча.
І, щоб ще додати ще більше мороку до цієї картинки, можна згадати про людей, які схильні копіювати поведінку тих, з ким вони спілкуються. Так вигідно і зручно. Так диктують інстинкти. І, наспілкувавшись із роботами, люди самі починають сприймати навколишній “нестандарт” як прикру перешкоду, з якою можна боротися просто ігноруванням її. Якщо почати ставити людям запитання, вони губляться, вони не знають що відповісти, вони взагалі перестають розуміти як саме відповідати. Їх не навчили. Останні запитання, на які їм було потрібно відповісти будь-що-будь, були запитання з навчальних тестів. Ага, стандартні, “машинні”, запитання, над відповідями на які не потрібно думати. Правильні і, часто, не правильні відповіді треба просто знати. Адже цифровий фашизм почався не вчора. Він почався тоді, коли здалося правильним замінити іспит тестом, а спілкування анкетою. І чим це краще за циркуль для вимірювання черепа?