Дивіться, як змінюється суспільний характер. За теорією, закони це записані норми права, які, своєю чергою, вийшли зі звичаїв. Закони, які не мають під собою звичаїв, нікчемні і мета їхнього створення завжди одна – експлуатація та поневолення. Вони виконуються лише тому, що ґвалтівник-монополіст хоче цього і лише тоді, коли він здатен це проконтролювати.
Однак, в умовах, коли органи влади наповнюються людьми обмеженими, починається карго-культ. Коня ставлять позаду воза і пишуть закони, щоб “було так”, не розуміючи, що основна частина законів, з тих, що працюють, написана тому, що “вже так”. Не можна красти, вбивати, відмовлятися від сімейних обов’язків, шахраювати тощо. І саме це “не можна”, яке, найімовірніше – інстинктивно, і стало джерелом закону. Не буде “не можна” з бухти-барахти. Неможливо розчерком пера заборонити хабарі, наркотики, обіг зброї, інтернет, книги, слова або ідеї. Не працює так і, в підсумку, призводить до більших витрат.
І ось карго-культ, уже як наслідування, поширюється суспільством. Люди подивилися на те, що творять законодавці, і подумали, що їм теж можна. Вони ось візьмуть “і вилучать із мови” слово. Ага, воно ось візьме і зникне. Прямо після їхнього рішення. І буде як в анекдоті: жопа є, а слова – немає. І ще грошей же на це попросять і витратять.