Якщо я ось попрошу вас перерахувати характерні елементи української культури, то середній українець на секунду задумається і видасть список на кшталт такого:
Вишиванка, кобзар, козаки (з усіма причиндалами: від люльки, шаровар і кривої шаблі до оселедця, гопака і булави гетьмана) – одне це дає вісім пунктів у списку. Потім піде в хід трембіта, жилетка з овчини хутром всередину. Згадавши жилетку, ми почнемо згадувати хазяйновитість (порівняно з росіянами), добродушність (порівняно з росіянами), ставлення до сім’ї та дітей (порівняно з росіянами). Якщо жилетку не згадаємо, то згадаємо трембіту і ватру. Якщо опитуваний голодний, то він згадає вареники, борщ, сало і, як не дивно, вкрай рідко – голубці. Як правило, ніхто більше нічого згадати не може. Зрозуміло, є ще речі, які є характерними елементами української культури. Не може етнос із такою багатою на події історією не сформувати їх. Я нижче за текстом наведу приклади таких елементів культури. Зараз не час. Зараз я хочу вас змусити задуматися про інше.
Усе перераховане вище – не оригінально українське. Вишиванка і кобзар – з Румунії. Козаки зі своїми атрибутами – копі-пейст турецьких яничар. У них навіть військова тактика схожа. Зрозуміло – Січ була притулком для дезертирів. Трембіти, ватри і жилетки – все це теж із Трансільванії. Вареники – аналог польських pierogi. Навіть сторінка у Вікіпедії англійською йде про них і про вареники як аналог. Борщ – страва з томатом і болгарським перцем – річ характерна для угорців і румунів. І можна знайти варіанти гуляшу з буряком (сегединський). А це вже ніби борщ. І так далі. І що, скажете ви, це нормально, скажете ви і матимете рацію. Це нормально, тому що кордони держав – вигаданий конструкт, і народи жили, де жили, й обмінювалися своїми культурними досягненнями із сусідами. І не важливо, у кого пріоритет у варениках, у поляків чи в українців.
Знаєте, що не так? І чому це важко помітити? Важко помітити те, чого немає. У борщі української культури, в якому плавають овочі з усього навколишнього світу, ми не бачимо нічого російського. Можна починати заперечувати і казати, що “від варварів нічого й не приходило, все, навпаки, йшло від нас”. А можна почати шукати і знайти це. Я також наведу нижче такі речі і у вас викличе здивування, якого слона ми й не помітили. Росіяни – колонізатори, загарбники, імперці. Ок, не питання. Але Україна з ними в імперії була аж з часів Богдана Хмельницького. Гетьман, до речі, погуглите походження цього слова також. Можна ще глибше копнути і збагнути, що не може Московське царство, засноване київським князями, не містити спільних із Києвом культурних елементів. Чому саме те, що “руськоє”, не спливає одразу в голові?
А тому, що не українці себе ідентифікують. Українці віддали самоідентифікацію на аутсорс росіянам. Ми вважаємо українським те, що екзотично росіянину. Ми саме це плекаємо і саме цим розчулюємося. Україна перетворилася на сувенірну крамницю для російського туриста. Розважаючи росіян, пише і Гоголь, і Гулак-Артемовський – подивіться сюжет його опери “Запорожець за Дунаєм” – це ж “етнічна клоунада”, до того ж на поцуплену в Моцарта музику із вкрапленням “народних мотивів”. Така собі пасторальна розважалка для російської знаті. Дуже хочеться згадати тут же про те, як гарненький тубільний хлопчик-гей, викуплений у геїв-поляків геями ж, петербурзькими художниками – зі зрозуміло якими цілями, швидко зрозумів, що його роль і шлях до успіху – “українець”. На тому й зафіксувався. При тому, що особисті щоденники він вів російською мовою. Прикладів, які підтверджують думку про те, що українство, це – сон москаля, а українці – герої цього сну, а не господарі, повно. Зворотних прикладів, напевно, і немає. Саме росіянин не бачитиме нічого українського в речах, які українськими є, але вони цілком буденні для росіянина. “Нє трушна… я такоє і в Масквє відєл… Зачєм я сюдиа толька приєхал?”
Але, якщо подивитись на Україну, скажімо, очима поляка чи румуна або угорця, то він одразу назве храмову архітектуру, іконопис, український хліб, витинанку, розпис по склу (прийшов з Китаю, зі Сходу) та Петриківський розпис (надто далеко від Західного кордону України, щоб бути буденністю для них). Він узагалі не згадає сало і вареники – у нього своїх повно. Але згадає голубці – бо вони родичі долми і йшли в Європу разом із кочовиками і для поляка – дивина, і згадає пиріжки та пироги, бо вони ведуть родовід від тюркських буреків і тому – щось “екзотичне”.
Але ми дивимося на Україну очима росіянина, причому не найосвіченішого. Він не назве вам той самий Петриківський розпис – “та, тіпа хахлама, слишь”, не згадає, що таке “українське бароко”, він навіть не знатиме таких слів, як “маланка”, “писанка”, “мотанка”, “витинанка”, не подивиться під ноги і не згадає килимів, не збагне, що “мазанка” – українське слово, хоча так, такий спосіб будівництва з лайна й палиць існує й десятки тисяч років, і в росіян у тому числі (див. хибарка).
Росіянин, який має кращу освіту, згадає, після того як почитав Гоголя, такі слова й терміни, як Сорочинський ярмарок, Івана Купала, вертеп, Тарас Бульба, Вій, чумак, вінок як жіночий головний убір, ладанка (та сама: …на счастье, на счастье, мне мама ладанку надела…).
Але ніколи росіянин не згадає як “українське” такі знакові для культури речі, як релігія та алфавіт. Тому що православ’я і в росіянина є, як і кирилиця. При цьому кирилиця – це мало не фундаментальна частина української культури. Це літери, якими записано всю українську літературу і поезію, написано наукові та філософські праці, видано словники, зафіксовано фольклор. Знаєте, яка катастрофа сталася у В’єтнамі? Там перейшли на латиницю і наступне покоління вже не могло читати літературу, написану ієрогліфами, яка марно чекала на читача в бібліотеках. В’єтнам, фактично, культурно кастрував себе.
Православ’я, ова, саме “російського” типу – теж частина української культури. Тільки в Україні, Росії та Білорусі, парафіяни повинні стояти, ніде у світі не вимагають від жінок покривати голову (навіть навпаки) і так далі. Українська православна церква – це частина української культури. Але вона, блін, занадто “російська”, нєт ізюмінкі, знаєте-лі…
І зараз буде зовсім “зрада”. Саме росіянин не вважатиме російську мову частиною української культури. У нього в голові не поміститься ідея, що в України може бути своя власна російська мова з “в”, а не “на”, так само, як у Бельгії є свої власні нідерландська і французька, в Австрії – німецька, а у Швейцарії – італійська.
Зараз триває війна. Україна бореться за своє існування. Але, виходить, що війна йде всередині російського дискурсу. Подивіться вище, у першому варіанті списку – деякі “українські” речі були описані як протилежності “рускості” і ви, читачі, їх проковтнули. Не можна перемогти Ктулху тому, що ти – всередині його сну. Не можна перемогти Матрицю, коли ти є всередині неї. Можна, звісно, картинно розфігачувати агентів Смітів, але Матриця залишиться. Щоб знести Матрицю, треба вийти з неї.