Правильна, але парадоксальна відповідь звучить так: Так, якщо щеплення буде обов’язковим. Чому парадоксальна? Тому, що питання “чи варто” вже не стоїть. Це не буде добровільною справою. Однак, залишається аспект ставлення до щеплення. І в цьому випадку, незважаючи на те, що тебе змушують робити щеплення, ставлення до процедури може бути позитивним.
Щеплення від хвороб це, насамперед, – суспільне благо. Роблячи щеплення, ти захищаєш не себе, а “того хлопця”. Ти зупиняєш поширення хвороби. Якби кожен сам для себе вирішував, робити щеплення йому чи ні, то це було б його особистою справою і його ризиком захворіти або не захворіти. Мало того, у ситуації, коли всі навколо щеплені, шансів захворіти немає і можна без шкоди для себе не зробити щеплення і не захворіти. Виходить, що ті, хто не прищеплюється, є “безбілетниками”, тими, хто користується суспільним благом, не сплачуючи за нього. У цьому випадку “оплатою” є прийняття ризику ускладнень щеплення та й сама процедура не приносить задоволення.
Саме тому лікарі часто не щеплять своїх дітей. Вони – безбілетники, які, користуючись службовим становищем, уникають участі у створенні суспільних благ. Теорія свідчить, що завдяки “ефекту безбілетника” люди нездатні створювати суспільні блага. Вигідніше не брати участь у копанні колодязя, а просто потім брати воду з нього. У підсумку, колодязь ніхто не копає, але всі чекають, коли він буде викопаний. Більшість суспільних благ, яких ми знаємо, створено із застосуванням насильства. Держава силою мобілізує людей і в країні з’являються дороги, мости, лікарні та пенсія людям похилого віку. Держава збирає податки, користуючись своїм правом застосування насильства і використовує ці гроші для створення суспільних благ. Зрозуміло, йдеться про “нормальну державу”.
Тобто, за умови, що прищеплюватися буде обов’язково, тобто, за умови солідарної участі всіх людей у створенні суспільного блага, прищеплюватися і розумно, і справедливо.
Але, є ще один аспект. Цей феномен був добре проілюстрований у книзі Гаррі Гаррісона “Неприборкана планета”. Суть феномена в тому, що якщо якусь живу систему не вбити відразу і до кінця, то вона пристосується до нових умов. Прямо за Ніцше: Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Саме завдяки цьому феномену з’являються резистентні до антибіотиків бактерії, які з’явилися від того, що люди довільно припиняють курс антибіотиків, залишаючи у своєму організмі бактерії, які вижили і вже тепер сильніші, але вже мутовані. Саме завдяки цьому феномену колись давно водилися стійкі до дихлофосу таргани і так далі.
В умовах, коли населення прищеплюється поступово і добровільно, ми даємо вірусу можливість встигнути мутувати і пристосуватися до нових умов. Навіть носіння масок, якщо воно не задавлює розмноження вірусу до нуля, призведе до того, що вірус, мутуючи, навчиться “проходити” і через цей бар’єр. Ми вже маємо мутації, стійкі до тих чи інших вакцин. Тож ще більше новин із фронту боротьби можна сміливо чекати.
Виходить, що прищеплюючись добровільно, людина взагалі ніяк не захищає себе від хвороби. У цьому немає сенсу. При поступовому і добровільному щепленні кожен щеплений у будь-якому разі отримає собі хворобу, викликану новою мутацією вірусу. І, найнеприємніше в тому, що противірусні вакцини – векторні та мРНК, можуть або не працювати при новому щепленні, або перезавантажувати імунну систему новою інформацією. Навіщо нам таке добро? Не потрібно.
Повертаючись до запитання в заголовку, отримуємо відповідь: За добровільної вакцинації робити щеплення немає сенсу, бо а) ти береш участь у створенні суспільного блага, заохочуючи безбілетників, і б) ти даєш вірусу встигнути пристосуватися до нових умов. А ось у разі обов’язкової вакцинації сенс одразу з’являється. Здоров’я всім!