Головне протиріччя

Головне протиріччя, як завжди, криється в розвитку інших продуктивних сил, які суперечать виробничим відносинам, що склалися. А що в нас відбувається з продуктивними силами? Відбувається дуже цікава метаморфоза.

Дедалі менше й менше капітал є знаряддям експлуатації, перетворюючись на знаряддя самопрацеустрою. Роботи, автомати, машини, комп’ютерна техніка дають змогу тепер пекти хліб, шити, видавати газети, знімати кіно, володіти знаннями, які раніше були доступними тільки для вузьких спеціалістів. Наприклад, кожна освічена людина тепер іде в інтернет і читає все про ті ліки, які їй виписав лікар.

Уже зараз MTI розробив обладнання, що фактично являє собою міні- або навіть мікро-фабрику, яку можна встановити вдома, завантажити дизайн і технологічний процес виробу з інтернету і виготовити предмет вдома за допомогою розумних машин – починаючи від тривимірного принтера і закінчуючи фрезерним верстатом з ЧПУ. Ми йдемо до того, що одна-єдина людина або домогосподарство самостійно або з мінімумом помічників будуть здатні виробляти всі основні матеріальні блага, необхідні суспільству.

Продовольство за допомогою сучасних машин уже практично так і виробляється. Сім’я фермерів може обробляти практично будь-яку кількість землі, при цьому особливо не напружуючись. Цю економічну метаморфозу названо вікіномікою, і це зараз стало модним терміном, оскільки люди усвідомили генеральну тенденцію. Як приклад наводиться досвід компанії Boeing, яка змогла взагалі отримати можливість виготовити свій новий, революційний літак, тільки розділивши між тисячами підрядників не тільки завдання на виробництво, а й усю документацію до літака, яку раніше вважали секретною.

Ще як приклад ставляться китайські виробники мопедів, які не зосереджують все виробництво під одним дахом, а працюють як “хмара” дрібних фірм, кожна з яких спеціалізується на якомусь певному вузлі, процесі або агрегаті, в результаті чого виходить дешевше, масовіше і вже навіть краще, ніж у японців. Найцікавішим явищем вікіноміки є соціальні мережі та торрент-системи, які фактично також є прикладом масової співпраці. Ознаками вікіноміки є прагнення компаній до повного аутсорсингу. Коли всі роботи виконуються сторонніми фірмами, а сама компанія бере на себе лише функції управління системою і брендом. Аутсорситься все: бухгалтерія, маркетинг, продажі, виробництво переноситься до країн третього світу, персонал навіть уже не працює на конкретно цього роботодавця, а працює на компанію, що займається лізингом персоналу або “аутстафінгом”.

Таке дроблення продуктивних сил на дрібні спеціалізовані підприємства, аж до індивідуалів, які володіють знаннями, навичками та інструментом, можливе тільки за наявності серйозної інформаційної інфраструктури. Тієї самої інформатизації, яку штовхає правлячий клас. Ефективність “хмарної” економіки або вікіноміки вже доведена справою. Порівняйте Вікіпедію та Енкарту. Хто популярніший, хто авторитетніший? Обидва проєкти були вкрай схожі як за цілями, так і за аудиторією. Тільки один із них робився методом масової співпраці, а другий – централізовано. І що вийшло? Що другий ресурс залишився лише у вигляді посилання на першому. До речі, ближчий приклад із бібліотекою Кирило і Мефодій. Де зараз вона, а де бібліотека Мошкова або Лібрусек?

Ідею вікіноміки придумали не ми. І з критикою вікіноміки не варто звертатися до нас або звинувачувати нас у “незнанні основ економіки”. Так сталося, що основи ми знаємо. 🙂 Суть критики, що пролунала в одному з коментарів, полягала в тому, що “ніколи жодне надомне виготовлення алюмінієвих каструль не буде рентабельнішим за масове виробництво”. Ми зупинимося на цьому зауваженні, щоб докладніше показати, що таке вікіноміка.

1. Вікіноміка не вимагає того, щоб у кожного в будинку стояв, скажімо, тривимірний принтер. Подивіться, що зараз відбувається у фото-справі. Кожен, за наявності зайвих грошей, може собі надрукувати вдома світлини, купивши принтер, проте всі йдуть до фотолабораторій, які давно стали “міні-заводами”, що обслуговуються однією людиною. Вікіноміка не потребує надомного виробництва. Вікіноміка говорить тільки про максимальну децентралізацію виробництва і максимально відкритий інформаційний обмін (приклади з книжки з вікіноміки: Боїнг787 і китайські мопеди).
2. У нашому світі собівартість алюмінієвої каструлі та її роздрібна ціна – дві або навіть три великі різниці. Можна не сумніватися, що собівартість масового штампування буде нижчою за індивідуальне виготовлення, скажімо, мінілабором MIT, описаним у “Вікіноміці”, але буде дуже важко визначити, що обійдеться споживачеві дешевше – індивідуальна дорога каструля, зроблена вдома чи на найближчому вікі-робозаводику, або ж масово виготовлена дешева каструля, яку, проте, продають разом із послугами транспортування, складування, реклами, розміщення на полиці та зарплатами усіх людей: від касира на касі до пакувальника на виробництві.
3. Варто розуміти, що без залучення в розрахунок фінансової складової, тобто вартості обладнання та часу його експлуатації, собівартість виготовлення каструлі дорівнює вартості енергії та сировини, витраченої на це. І в разі локального робозаводика, і в разі мегакорпорації йдеться практично про одні й ті самі гроші.
4. Вікіноміка не каже “ні” масовому виробництву. Вікіноміка каже, що основні продуктивні сили належатимуть хмарі вікі-кооперації. Якщо зараз, в еру масового централізованого виробництва, можна знайти мануфактури або ручну працю, то тільки тому, що вони знайшли свої ніші і продовжують виправдовувати своє існування. Сувеніри, пошиття одягу, прибирання приміщень, послуги доглядальниць і нянь, робота двірника, робота екскурсовода, робота пасічника – це все “рештки” до-індустріальної економіки, які доречні й продовжують існувати зараз. Так само і за вікіноміки, масове виробництво теж матиме сенс. Але воно не буде основним генератором валового продукту. Ось і все. Скільки разів у житті ми купуємо каструлі, зрештою. 🙂

Цікаво в цьому зв’язку розглянути давно назрілу за нинішньої моделі економіки проблему

Деградації якості.

З 16 століття (умовно кажучи, при переході від феодалізму до капіталізму) саме скасування біблійної заборони на позичковий відсоток запровадило нове розуміння грошей: “час – гроші”, та сприяло значно швидшому розвитку технократичної цивілізації.

Це модель економіки заснованої на ПОСТІЙНОМУ зростанні, де маркетинг (тобто продажі) визначає необхідність виробництва (за Котлером), а не навпаки. Необхідність в умовах конкуренції продавати БІЛЬШЕ і ДЕШЕВШЕ неминуче призводить виробника до виробництва товарів з дедалі обмеженішим терміном служби, відповідно дедалі нижчої якості.

Якщо на початку 20 століття товари промислового (мануфактурно-кустарного) виробництва, маючи значну вартість внаслідок значних трудовитрат, служили також тривалий час. А про придбання деяких можна було сказати – “на все життя”.

У цьому разі морально-етичний бік не має значення, оскільки той, хто “свідомо” виробляє якісний товар, що “довгограє”, не може дати конкурентної ціни – і, необоротно “вилітає в трубу”.

Ця модель доходить до абсурду, де виробник в умовах жорсткої конкуренції пиляє сук, на якому він сидить, – знищує споживача якістю товарів, що знижується.

Основною проблемою в перехідний період є недостатня обізнаність споживача під час вибору товару, що визначається, своєю чергою, недосконалою моделлю реклами (ІНФОРМУВАННЯ про якість товару). Моделі “економії”, знову ж таки, визначені моделлю неусвідомлено зростаючого споживання. Багато товарів взагалі створюються з метою “створення нових потреб” тощо.

Простіше кажучи, в інтересах споживача придбати навіть за потрійну ціну товар при (мінімум) десятикратному збільшенні його терміну служби. І не купувати ВЗАГАЛІ той товар, який вимагатиме обслуговування, що перевершуватиме в підсумку його початкову ціну.

У зв’язку з цим цікаві нові напрацювання мережевих кампаній типу AMWAY або аналогічні, де співтовариство споживачів, на основі спілкування, експериментальних даних, порівнює різні параметри ТОВАРІВ, де на практиці підтверджується перевага якості, над кількістю))). Ми пропустимо можливі зловживання, зауважимо лише що, за відсутності НЕОБХІДНОСТІ НАРОСТАЮЧИХ ПРОДАЖІВ, проблема зловживання значно зменшиться.

Що таке вікіноміка для правлячого класу? Це – нові виробничі відносини, до яких абсолютно незастосовні методи експлуатації, що існують сьогодні. Правлячому класу не можна фізично, без шкоди для себе, контролювати, а значить, і отримувати нетрудовий дохід із хмари індивідуалів, які, за умови збереження готівки або навіть навпаки, за умови розквіту негрошових форм розрахунків (електронні гроші), узагалі працюють “в іншому всесвіті” стосовно держави. Масове співробітництво взагалі “мало на увазі” будь-які наявні нині класові надбудови. Йому байдужі кордони, писані закони і самі чиновники. Вікіпедію пише весь світ. Боїнг збирав свій 787-й також усім світом, обмінюючись інформацією крізь кордони. Люди вже зараз організовують клуби взаємних мандрівників, ігноруючи турфірми; клуби посилок поштою, одержуючи з інших країн товари, яких немає у твоїй країні; ЗМІ у вигляді блогів, які мало контролює (а за бажання і взагалі не контролює) правлячий клас, тощо.

Правлячий клас намагається всіма силами стримати рух у цьому напрямку. Ми чуємо про те, що завантажувати музику і фільми – незаконно, ми спостерігаємо дії РАО в Росії, ми розуміємо, що суди над thepiratesbay.org або санкції проти torrents.ru – несправедливі. Нам незрозумілі спроби заліцензувати Skype, нам важко зрозуміти, чому не можна ось так просто ввезти в країну партію комп’ютерів, куплених через інтернет, з Китаю. Нам розповідають про демократію, хоча ми не знаємо насправді, кого вибираємо і чи вибираємо взагалі. Ми давно купуємо те, що нам рекомендували інші, а не те, про що кричить реклама.

У нас дедалі більше й більше видів бізнесу вимагають ліцензій і дозволів. Хоча робити хліб або видавати книжки технічно може практично кожен. І ми навіть нібито не помічаємо, що найдорожчими брендами та найзаможнішими людьми стають ключові представники індустрії інформаційних технологій або галузей, де інформація (особливості дизайну, як приклад) є ключовою відмінністю від конкурентів; тим паче, коли ці особливості дизайну були спроєктовані, протестовані та виготовлені за допомогою інформаційних технологій (IKEA як приклад продавця інформаційно-змістовних “дерев’яних” дерев’яних виробів).

З плином часу протиріччя між інформістською надбудовою і “хмарним”, інформаційним базисом будуть накопичуватися і посилюватися.

Накопичуватимуться як засоби забезпечення себе інформацією, так і можливості в цьому забезпеченні. І держава, і бізнес, і громадяни будуть дедалі більше використовувати для своєї власної безпеки дедалі нові й нові способи ліквідації асиметричності інформації, дедалі нові способи тягнути інформаційну ковдру на себе.

Ми бачитимемо дедалі більше й більше жертв цього протиріччя, жертв боротьби правлячого класу за владу. При цьому нам продовжуватимуть говорити, що ділитися інформацією – піратство, призначення у владу професіоналів – не демократично, дозволити пекти хліб кожному – небезпечно, а без реклами по телевізору – не обійтися. Питання в тому, чи довго ми будемо цьому вірити.
Основний висновок цієї частини: Наявна тенденція в суспільстві до масової співпраці не відповідає виробничим відносинам, що складаються, і є ключовою суперечністю, яку треба розв’язати якимось чином.