У емоційно нерозбірливих людей почуття заздрості часто сприймається як почуття несправедливості. Для них “справедливо” робити неправильні вчинки тільки тому, що комусь іншому це колись зійшло з рук.
Наприклад, можна дозволити собі красти, тому що “А що, іншим можна, а мені ні?” Можна горланити пісні ночами, підривати феєрверки або вправлятися з перфоратором. Можна мочитися в ліфті. Або можна влаштовувати іншій, часто найближчій, людині сеанс шкідливості або помсти, ніби зробивши комусь погано, ти зможеш зробити добре собі.
Ще можна порушувати правила дорожнього руху, їздити узбіччям, сигналити без причини, не поступатися пішоходам, “навчати” або підрізати інших автолюбителів лише тому, що “інші це роблять”.
Така емоційна нерозбірливість може, врешті-решт, стати частиною національної культури, тією самою родзинкою, яка відрізняє один народ від іншого. Такий підхід забезпечить усім однаково справедливо обсмоктані під’їзди, биті автівки, виснажені нерви та потворні паркани з профнастилу з будь-якого приводу, збудовані вздовж не асфальтованого бруду. І ми побачимо, як мавпа, яка вміє бездумно наслідувати, перемогла людину. Як люди, замість того, щоб разом щось робити, із захватом разом щось руйнуватимуть, одне одному все підряд заборонятимуть, одне на одного стукатимуть, одне в одного крастимуть і одне одному брехатимуть, навіть коли брехня очевидна. Іншим же можна, значить і мені. Роби як усі!
І тоді можна цю ідею підняти на державний рівень і виправдовувати вбивства інших людей, захоплення територій, нахабну безпринципну брехню на тій простій підставі і тільки тому, що хтось інший це також колись робив, а не тому, що це корисно, вигідно чи доцільно.