У педагогіці існує точка зору, що дитина, яка шкодить, поводиться неправильно, постійно наривається на покарання, насправді не хоче шкодити, а хоче, щоб на неї звертали увагу. Не варто думати, що увага це більше іграшок, красивіше вбрання чи зайве морозиво на прогулянці. Це – не увага, а “затичка” для уваги. Увага це – бесіда, спільна діяльність, прояв інтересу до життя дитини, наставляння її в тих речах, які важливі їй, а не вам. Тобто, якщо ви наставляєте дитину, як краще грати гами, то це трохи не те, ніж коли ви наставляєте дитину, як правильно виточити рогатину для рогатки.
У повчанні, як правильно грати гами, також потрібно примудритися так, щоб дитина активно сприймала ці повчання і знала, навіщо вони їй. Наприклад, показати перед нею перспективу блискучого виступу на шкільному концерті та визнання її заслуг.
Дитина шкодить? Подумайте, перед тим, як “вмикати злого”, про те, що, можливо, це ви не даєте дитині уваги. Дитині Ваша увага дуже важлива і потрібна. Їй потрібен зворотний зв’язок із вами, ваша оцінка. І, якщо вона не отримує позитивної уваги, то вона буде прагнути отримувати хоч якусь, навіть негативну.
Ви думаєте, це стосується тільки дітей? Ні-ні. Це одне з основних правил управління і мотивації. Якщо ви хочете домогтися результату від людей, якими керуєте, приділяйте їм, чорт забирай, увагу. Приділяйте час балаканині з ними по телефону. Не запитуйте в них “як справи”, а запитуйте, що вони бачать хорошого, що хотіли б змінити, як бачать розвиток подій – нехай вони діляться з вами інформацією, нехай вони отримують від вас постійний зворотний зв’язок.
Ви зайняті й не можете постійно знімати слухавку на телефоні? Нехай ваші люди знають, що ви все одно відповісте на всі пропущені дзвінки, навіть якщо робити це будете вже в машині, дорогою додому. Ви хочете бути організованим – навчіть людей користуватися електронною поштою і листуйтеся з ними. Вони мають знати, що отримають відповідь на свій лист у будь-якому разі. Мало того, розповідайте їм новини, враження, просіть їх ділитися ідеями. Люди “з совка” – шугані, вони до такого підходу можуть і не одразу звикнути, однак, якщо він буде щирим, оцінять його і вам не треба буде керувати колективом. Він, чарівним чином, буде сам розуміти, що потрібно робити і що важливо робити.
Що буде, якщо ви позбавите своїх людей уваги і зворотного зв’язку? Те саме, що і з неслухняними дітьми. Вони почнуть домагатися вашої уваги за будь-яку ціну. Наприклад, не успіхами на роботі, порушеннями дисципліни, зухвалою поведінкою, плітками, змовами тощо. Будьте попереду такого повороту подій.
Не варто вигадувати “протези” справжнього зворотного зв’язку. Якщо у вас у компанії існує розгалужена мережа офісів і ви проводите телеконференції – не бійтеся перестати “вантажити” людей одностороннім потоком інформації, а будуйте розмову так, щоб вони самі розповідали, як у них справи, ставили запитання, отримували відповіді, відповідали на ваші запитання, а не вислуховували “лекції”, посміхалися вашим жартам, врешті-решт. Ставте “на вид” найкращих, на таких сесіях, про прорахунки говоріть “загалом”, без зазначення імен – той, хто знає, про кого йдеться, – зрозуміє, а для решти буде просто нова ввідна, якої помилки не робити.
Якщо ви досі не давали людям можливості мати зворотний зв’язок, то будьте готові до вкрай неприємних колективних сесій з ними, якщо ви їм раптом, нарешті, дозволите їм мати голос. Вони поводитимуться точно, як “важкі підлітки”, зголоднілі за істинним зворотним зв’язком. Доведеться це їм дозволити. Це їхнє право і їхня потреба. Потім усе ввійде у звичне русло і такі колективні сесії будуть більш позитивними і практичними.
Найстрашніше покарання, яке можна придумати працівникові – позбавити його взагалі можливості отримувати зворотний зв’язок від керівника. Була історія про те, що працівник був через суд поновлений у компанії, проте через місяць звільнився сам. Чому? Тому що йому просто не давали роботи. Єдиним його завданням було – прийти на роботу, відсидіти за столом 8 годин і піти з роботи.
До речі, у розвиток теми – досліди із сенсорною депривацією і тим, як вона впливає на психіку. Цікаво, також, знати, що заснути за відсутності будь-яких подразників неможливо. Так чи інакше нас оточують стуки, шурхотіння, слабке освітлення, шум власної крові у вухах. Людина – не та істота, яка здатна існувати в інформаційному вакуумі. Ми – соціальні і, вибудовуючи стосунки у своєму колективі, пам’ятайте про це. Спілкування підлеглих із керівником – не “бонус”, а “санітарна норма”.
Тільки спілкування має бути справжнім, щирим, а не формальною емуляцією спілкування. Усі ці хитрощі у вигляді “телефонів довіри” або “служб допомоги”, якими користуються політики, а зараз до таких методів емуляції можна віднести ще й блоги політиків – фікція і фальшивка, яка дуже швидко “викуповується”. Як же чинити насправді?
Чесно.