Все, що ви бачите в мені – це не моє, це ваше. Моє це те, що я бачу у вас.
– Еріх Марія Ремарк
Світ, у якому живете ви і в якому живе кожен із нас, складається не більше з того, про що нам відомо. Ми не уявляємо і не здатні знати те, про що ми не знаємо і не здатні побачити межу нашого знання, оскільки саме уявлення про межу передбачає те, що ми здатні уявити, що щось є за цією межею.
Уявіть собі світ собаки. У ньому немає Гагаріна, у ньому немає алгебри. Він навіть нездатний уявити, що такі речі або явища існують. З іншого боку, ми так само нездатні уявити, що саме є у світі собаки такого, чого не знаємо ми. Усе, що ми знаємо про собаку, це той шматочок його світу, який перетинається з нашим. Тільки шматочок сенсів і контекстів. “гуляти”, “м’ячик”, “сам удома”, “кіт”, “сусідка”, “мама”, “холодильник” є для собаки та його господаря спільним.
Ми не здатні знати, наскільки великий світ собаки в тій частині, яка нами непізнана. Для нас собака – це шматочок нашого світу. Собака для нас це, по суті, частина нас. Ми пояснюємо собі поведінку собаки, мотиви його вчинків, його цінності, виключно з нашої точки зору. Точку зору собаки ми взагалі, навіть теоретично, нездатні уявити. Порівняно з цілим нашим світом, світ собаки для нас дуже невеликий. Собака – дурний і наївний.
Але, на діаграмі кола намальовані однакового розміру. І, якого б розміру не були кола, ми у світі собаки також всього-лише шматочок їхнього світу. І так само дурні й наївні. Вона, не розуміючи мотивів наших вчинків, вважатиме нас такими, хто робить незрозумілі дурниці.
Теж саме відбувається і серед людей. Що більша різниця в контексті, то менше перетинаються “інформаційні сфери”. І для людей, які живуть у країні “А”, буде зовсім незрозумілою поведінка, мотивації та цінності людей, які живуть у країні “Б”. Тим більше, якщо хоча б у якійсь із країн працює грамотно вибудувана пропаганда, що оперує населенням на рівні контекстів. Адже, змінивши контекст, можна змусити одержувача інформації сприймати сигнал із зовсім іншим змістом.
І тоді дуже легко назвати інших людей – нелюдьми. Адже з ними так мало спільного контексту, а одні й ті самі сигнали призводять до абсолютно протилежних дій. Краще від таких тварюк планету позбавити.
Або ось, чоловік ревнує дружину. Він підозрює її в зрадах. Швидше за все навіть без приводу. Він просто дивиться на світ зі своєї інформаційної сфери, в якій злягатися з усім, що рухається, – бажана і прийнятна дія. Це – в рамках стандартної чоловічої сексуальної стратегії. Зрозуміло, він бачить свою дружину і мотиви її поведінки тільки тією мірою, якою це відповідає його поведінці і його цінностям. Усе, що не відповідає, він приписуватиме дурості або горезвісній “жіночій логіці”.
Або роботодавець підозрює свій персонал у крадіжках. Це означає лише те, що він просто нездатний собі уявити поведінку, яка не продиктована обманом інших. І, якщо він таку поведінку спостерігає, то він думатиме або те, що він не все знає і його обдурюють якось більш витончено, або він думатиме, що решта – дурні або, кажучи російською мовою сучасного бізнесу, “лохи”.
Бачення в інших себе провокує селекцію кола спілкування людей. Люди намагаються спілкуватися і працювати з тими, логіка вчинків кого їм зрозуміла. Відбір відбувається не тільки з боку самої людини, а й з боку членів її кола. Терпіти закиди ревнощів буде здатна лише та, хто наставляє роги. На фірмі залишаться працювати лише ті, кого докори в крадіжці не здатні поранити.
Якщо ви ставите собі запитання, чому люди такі токсичні, жорстокі, невдячні, агресивні, злі, підлі, злодійкуваті, егоїстичні, чому в людей бракує сумління, чому всі жінки – шльондри або всі мужики – коззли, чому… чому… чому, то це просто тому, що ви бачите в них це. Це та частина їхня, яка водночас і ваша. Ви бачите себе.