Припустимо, ви зіткнулися з проблемою. Ви подивилися на проблему та почали з нею боротися. Ви вигадуєте заходи боротьби, винаходите ходи і правила. Розрулюєте конфліктні ситуації, зменшуєте наслідки тощо. Однак, ви нічого не робите із джерелом проблеми.
Зрозуміло, адже проблема виникла не одразу. Вона виникла поступово, і ви навіть не розумієте, коли саме з’явилися її перші симптоми. Спочатку ви проблему ігнорували, проте вона зростала. Потім ви давили проблему — вона ще більше росла, а потім ви почали з проблемою боротися і… посилили її.
Але ж проблема звідкись виникла, вірно? Якісь факти, події, якась ваша реакція, щось у вашому стилі, щось у вашій поведінці чи ще щось, що колись сталося неминуче, викликало її. Чому неминуче? Тому що ніхто не знав, що та чи інша поведінка викличе цю проблему і приймали рішення без огляду на цю сьогоднішню проблему. Тобто за тих самих умов було б прийняті ті ж самі рішення — тобто неминуче.
То як можна вирішити проблему? Тільки повернувшись назад, у місце, де ви приймали рішення і шукати відповідь там, виправляючи джерело проблеми, а не борючись з нею. Це, як грати з комп’ютером у шахи. Якщо на якомусь ході у тебе виникає програшне становище, то варто «відкотити» ланцюжок ходів назад і зрозуміти, що саме призвело до цього положення, замість намагатися рятувати програшну ситуацію.
Щось я все ходжу колом та навкруги. Ок, конкретний приклад: Ви не можете керувати якимось своїм співробітником, водночас звільнити його не можна, оскільки він дуже продуктивний. Ваш співробітник, у відповідь на ваші прохання виконати якусь роботу починає торгуватися, посилатися на зайнятість тощо.
Коли були перші симптоми – ви ігнорували. Коли проблема посилилася, ви почали тиснути. Коли проблема вийшла з-під контролю, ви почали з нею боротися, скажімо, регулюючи систему мотивації або змушуючи співробітника писати щоденні звіти про виконану роботу.
А що насправді? А, насправді, співробітнику, можливо, просто не вистачає уваги, якої ви його позбавили, вважаючи, що ваша робота, як керівника, полягає лише в тому, щоб роздати завдання і проконтролювати виконання?
Приземлена проблема. Ви – студент і не готові до складання іспиту із сопромату. Незнання предмета ви спочатку ігнорували – добре, що ніхто не питав, потім “завливали” – курсову ви скачали з кози з інтернету, а потім почали боротися з проблемою – готувати шпаргалки і писати “бомби”. А, насправді, все що потрібно – просто вивчити предмет. Тут і зараз, за день до іспиту, найкращим, правильним рішенням буде – сісти і вчити.
Управлінська проблема. У Вашій фірмі не виконуються встановлені Вами терміни здачі робіт замовникам. Спочатку ви ігноруєте проблему – подумаєш, затримали. Потім затискаєте, вводячи все більш суворі терміни, сподіваючись, що близький дедлайн викличе хвилю ентузіазму, а потім починаєте боротися з проблемою, вводячи, скажімо, штрафи.
Однак, джерело проблеми лежить на поверхні — ви надто оптимістичні у встановленні термінів виконання робіт. Або ви надто ретельно, з префекціонізмом та трудоголізмом ставитеся до якості та деталізації виконання робіт, доводячи досконалість до такого рівня, який вже й не потрібний замовнику.
Ви знаєте, що сучасні моторні масла настільки хороші, що двигуну вже байдуже, яку ще присадку додає той чи інший виробник. Будь-яка сучасна синтетика, залита в побутовий автомобіль, заздалегідь з головою перекриває всі технічні вимоги до моторного масла. Решта – маркетинг. Але ж ви не моторне масло робите, правда?