Знаєте, чому триста років тому один учений міг встигнути відкрити з десяток законів фізики, а заодно ще й проштовхнути математику на століття вперед? Та що там триста років тому, на початку 20 століття можна було запросто створити нову теорію практично поодинці. Тому що тоді днище корабля науки ще не обросло черепашками-паразитами так, як воно обросло зараз.
Типова картина в будь-якій дослідницькій лабораторії (країна значення не має): Один керівник, один учений, пара студентів, дві секретарки, технічний інженер, два технічні фахівці, з яких одного краще не використовувати, тому що в нього – постійний контракт і він може робити все на “ах залиште” і звільнити його не можна. Вище за ієрархією вчених уже немає. Одні бюрократи. У бік – теж (один відділ кадрів і бухгалтерія чого варті). Отже, один учений, вибиваючи гранти, повинен годувати ще щонайменше 5 нахлібників прямо в себе в лабораторії, а заразом і весь ланцюжок вгору аж до ректора. А знаєте, що буде, якщо вчений не зможе вибити черговий грант? Його звільнять! І лабораторія…. продовжить свою бурхливу діяльність, але тільки вже без учених. Статей не буде, а асигнування будуть. І взагалі, наука – серйозний процес. Не до експериментів!
Окремий тип паразитів це комісія з етики. Це такі хлопці, без яких тепер щура не тільки зарізати не можна, а й підійти до нього. От серйозно, уявіть собі, що зараз, щоб відвідати віварій і взяти з нього щура, потрібно пройти спеціальні курси(!). Я боюся зізнатися, але в мене вдома є ручні щури і я обходжуся з ними, не маючи для цього спеціального сертифіката. Як ще ніхто поліцію не викликав? У вченого на спеціальні курси часу немає, тож, коли потрібен щур, за ним у віварій іде сертифікований технічний фахівець (той, у якого немає постійного контракту). Бо той, у якого є постійний контракт, не зможе підняти свій зад зі стільця (проводилися випробування).
Але це ще не все. Уявіть собі, що для експериментів потрібні новонароджені щурята. Так-так, через пень колоду отримали дозвіл на таке “нелюдське” дослідження. Але щури не народжують за розкладом. Вони можуть народити і у вихідний, і ввечері. Тож, технічний спеціаліст (той, у якого немає постійного контракту) змушений щодня відвідувати віварій і довідлятися про приплід. І у вихідний день. І у свята. І в снігопад, коли дороги заблоковані. А живе він за 50 кілометрів від лабораторії.
І тут виникає здорова ідея: Треба поставити у віварії відеокамеру і дивитися, народив щур чи ні. Навіщо даремно мотатися? Хороша ідея? Так! Значить вона точно не пройде. Комісія з етики вирішила, що встановлення відеокамери в клітці не гуманне і порушує особистий простір щурів. Щурів, Карле. Істот із 40 мільйонами нейронів, які взагалі нездатні до усвідомлення світу навколо себе, а не те, що камери. Щурів, у яких потім щурят все одно відберуть і мізки з них дістануть (це типу нічого не порушує). І все на серйозних щах! Описати словами те, який студень у голові замість мізків у цих наукових паразитів неможливо. Ще б пак, щоб сидіти і забороняти, освіти не потрібно і дисертацію писати тим більше не обов’язково. Оскаржити їхнє рішення важче, ніж продовжувати їздити по вихідних бідному лаборанту. Щось їм пояснити нереально – пам’ятаємо, що в голові – студень. Варто розуміти, що на такій роботі-синекурі опиняються ті, хто “дуже любить звіряток” і взагалі веган, а не ті, хто дружить із реальністю.
Як епілог. Коли пішла нова тема про скорочення витрат і персоналу, то звільнили… так-так, того самого лаборанта. І тепер за щурами взагалі ніхто не дивиться і, якщо вони народжують у вихідний, то щурят просто вбивають.
P.S. Через півроку з лабораторії звільнили і єдиного вченого. Контракт закінчився.
Ось тому ніхто вже й не чекає проривних теорій від сучасних учених.