(Написано за моїми тезами системою GPT4, бо ліньки)
На квантовому рівні вважається, що інформація не може зникнути. Один із прикладів, який змусив учених замислитися про збереження інформації, – це чорні діри. Тривалий час у науці існувало протиріччя, адже, вважалося, що все, що потрапляє в чорну діру, втрачається назавжди. Однак, один зі способів збереження інформації описано в теорії голографічної природи чорних дір.
Теорія голографічної природи чорних дір базується на ідеях, пов’язаних із тим, як інформація може бути збережена на межі чорної діри, званої горизонтом подій.
Насамперед давайте розберемося, що таке горизонт подій. Горизонт подій – це межа навколо чорної діри, за якою ніщо (включно зі світлом) не може повернутися. Для спостерігача, який перебуває за межами чорної діри, здається, що об’єкти, які наближаються до горизонту подій, уповільнюють свій рух і ніколи не перетинають його.
У 1970-х роках було запропоновано, що вся інформація про матерію, поглинену чорною дірою, може бути збережена на її горизонті подій у вигляді двовимірної структури. Ця пропозиція, відома як голографічний принцип, передбачає, що тривимірна інформація всередині обсягу чорної діри може бути відображена на її двовимірній поверхні.
Стівен Гокінг у своїй роботі над чорними дірами показав, що вони можуть випромінювати частинки (випромінювання Гокінга), що суперечить ідеї, що ніщо не може вийти з чорної діри. Це призвело до так званого “парадоксу інформації” в чорних дірах: якщо чорна діра може випромінювати частинки і в кінцевому підсумку випаруватися, що відбувається з інформацією про матерію, яка спочатку утворила чорну діру?
Голографічний принцип передбачає, що інформація не втрачається, а зберігається на горизонті подій. У цьому контексті чорні діри можуть розглядатися як голограми: їхня внутрішня тривимірна структура повністю визначається їхньою двовимірною межею.
Сучасні дослідження в галузі струнної теорії та гравітації намагаються дати повне пояснення голографічного принципу і його наслідків для розуміння природи космосу, чорних дір та інформації.
Від ідеї того, що чорна діра є голограмою, недалеко до ідеї, що весь всесвіт є голограмою, адже всесвіт має таку масу, що він повинен також мати горизонт подій. Ідея, що всесвіт є голограмою, являє собою концепцію, відповідно до якої все, що ми сприймаємо як тривимірний світ, насправді може бути проєкцією інформації, кодованої на двовимірній межі цього простору. Ця ідея є частиною голографічного принципу в теоретичній фізиці. Голографічний принцип виник із вивчення властивостей чорних дір і струнної теорії. Вчені виявили, що інформація про матерію всередині чорної діри може бути представлена на її двовимірній межі, горизонті подій, що передбачає голографічну природу простору. Якщо Всесвіт дійсно голографічний, то це означає, що кожен фрагмент цієї “двовимірної поверхні” містить інформацію про весь Всесвіт. До певної міри це нагадує голограму, де кожен шматочок голографічної плівки містить зображення всього об’єкта. Деякі вчені вважають, що голографічна структура Всесвіту може пояснити деякі явища космічного мікрохвильового випромінювання – реліктового випромінювання Великого вибуху. Якщо прийняти цю теорію, це змінює наше сприйняття реальності. Ми перестаємо бачити світ як об’єктивний тривимірний простір і починаємо розглядати його як проекцію, що має глибокі філософські наслідки для розуміння свідомості, реальності та нашого місця у Всесвіті. Незважаючи на те що голографічний принцип є важливою та активно обговорюваною ідеєю в теоретичній фізиці, вона ще далека від отримання універсального визнання. Необхідні додаткові експериментальні дані та дослідження для того, щоб підтвердити або спростувати цю гіпотезу. Проте ідея голографічного Всесвіту показує, наскільки незвичайними і глибокими можуть бути закони фізики, і як далеко наукове дослідження може відвести нас від наших повсякденних інтуїцій про природу реальності.
Але ми відволіклися. Якщо сприймати нас із вами як інформацію – адже все, що ми вважаємо “собою” – це спогади і досвід, який визначає нашу поведінку і формує наш контекст, за допомогою якого ми надаємо сенс усім, що надходять до нас сигналам. І, якщо з погляду біології та медицини, безсмертя означає відсутність старіння і смерті, то в контексті інформації, можна розглядати безсмертя як збереження і відтворення інформації про себе після смерті. Якщо інформація справді зберігається на квантовому рівні, то, теоретично, кожна наша дія, кожна думка чи почуття залишаються закодованими в структурі Всесвіту.
Те, що ми відчуваємо зараз, наш активний момент свідомості й нашого буття, нагадує голову комети: яскрава, динамічна, перебуває в центрі уваги. Але за цією яскравою “головою” слідує величезний “хвіст” – це всі наші спогади, дії, почуття і думки, які ми залишаємо позаду в просторі-часі. Ми рідко відчуваємо цей “хвіст”, тому що яскравість “голови” забиває наші чакри, подібно до того як яскраве світло ліхтаря заважає нам бачити зірки на небі.
Але уявіть, що одного разу це яскраве світло “голови” згасне. Тоді ми зможемо відчути себе повною мірою. Ми опинимося у світі, де не існує поділу на минуле і майбутнє, де наше існування поширюється на часовий вимір. Це буде схоже на те, як якщо б після довгого погляду на яскравий ліхтар ви раптом підняли очі до неба і побачили нескінченну безліч зірок. Таке видовище, безумовно, набагато цікавіше і заворожуюче, ніж простий погляд на самотній ліхтар. Адже справжнє диво полягає не в тому, що перед нами зараз, а в тому, що ми залишаємо за собою, у нашому незвіданому “хвості”.
Весь наш досвід, кожен момент, кожне переживання і кожна емоція – це зірка на нескінченному небі нашого існування. Багато з цих зірок затьмарюються яскравим світлом нашого поточного моменту, але вони все одно там, складаючи частину нашого всесвіту.
Ми звикли жити в “тут і зараз”, концентруючись на поточних завданнях, проблемах і радощах. Але якби ми навчилися “вимикати” це яскраве світло, хоча б на короткий час, ми б відкрили для себе новий світ. Світ, де кожен момент нашого життя важливий і має значення, де немає місця для жалю або страху перед невідомістю.
Можливо, саме такою є природа моментів глибокої медитації. Моменти, коли ми відчуваємо себе частиною чогось великого, коли розуміємо, що кожна наша дія і думка залишають слід у Всесвіті.
Ідея про те, що ми існуємо як 4-вимірні об’єкти, не є новою в сучасній фізиці та філософії. Версія цієї ідеї свідчить, що все, що ми сприймаємо в нашому тривимірному світі, насправді є лише “зрізом” нашого істинного 4-хвимірного існування в просторі-часі. Цей “зріз” схожий на те, наче ми бачили тільки верхівку айсберга, поки не заглибимося нижче поверхні води. Після смерті або глибокого духовного прозріння, коли наші обмежені тривимірні сприйняття зникають, і ми починаємо відчувати себе в повній мірі нашого 4-вимірного існування. Різні релігійні тексти протягом століть висвітлювали ідеї про вічність, прозріння і знання. У Торі та Біблії містяться уривки, які відображають подібні думки:
Тора:
“Тоді відкриються очі сліпих, і вуха глухих відкриються.” (Ісая 35:5) – Це може бути інтерпретовано як момент, коли людина усвідомлює свою справжню природу в 4-вимірному світі.
Біблія:
“Бо немає нічого таємного, що не стане явним, і немає нічого таємного, що не вийде назовні.” (Марка 4:22) – Це може відображати ідею про те, що врешті-решт усі наші дії, думки і почуття в минулому, сьогоденні та майбутньому стануть явними.
“І багато хто зі сплячих у праху земному прокинеться: одні – до життя вічного, інші – до безчестя, до вічного сорому.” (Даниїла 12:2) – Цей вірш може вказувати на воскресіння мертвих і можливість бачити своє і чуже життя в повній мірі свого існування, без обмежень часу.
Виходить, що ідея про те, що наше істинне “Я” простягається за рамки тривимірного світу, яким ми обмежені, поєднується зі стародавніми релігійними ідеями, пропонуючи глибше розуміння природи існування і можливості духовного прозріння.