Переклад посту: https://pastebin.com/dKN54qH5
- Мені здається, я придумав, як нам втиснути нашу симуляцію мультивсесвіту в рамки нашого мізерного бюджету.
- Я весь – увага.
- Для початку необхідно оптимізувати очевидні речі. Я знизив просторову роздільну здатність до порядку 10^-35 м, а часову – до кількості часу, необхідного світлу, щоб подолати цю відстань.
- Молодець, але при цьому ми все одно навіть близько не влазимо в бюджет.
- Ага, довелося трохи попітніти. Замість того, щоб обраховувати кожну частинку на кожному відрізку осі часу, я емулюю частинки як імовірнісне поле, після чого проводжу дискретизацію часу і прив’язую їм абсолютні координати, але тільки коли вони взаємодіють одна з одною! Ну і звісно використовую ледачі обчислення, проводячи розрахунок залежно від присутності спостерігача. Наскільки я розумію, при цьому відмінності від повноцінного моделювання будуть непомітні зсередини симуляції.
- Що ж, досить розумно, але твоя симуляція матиме очевидні баги.
- Буде, звісно, це все-таки модель, але не такі вже й очевидні. Виявити їх зсередини буде вкрай проблематично, будуть потрібні інструменти практично недосяжної точності.
- Я б не був так упевнений. Наприклад, уяви собі, що хтось пропускає потік частинок через подвійну щілину. Якщо вони при цьому не взаємодіють із чимось під час проходження через щілину, ти отримаєш інтерференційну картину, і частинки опинятимуться там, де вони бути ніяк не повинні.
- Гм… От лайно.
- Ти ж уже запустив її?
- Так.
- Скільки вже виконується?
- Не знаю точно, близько 14 мільярдів років начебто. Плюс-мінус. Не дуже довго. Гаразд, піду вимкну.