Колись, гуляючи бомжатськими кварталами Каїра, ми з дружиною злегка
заблукали. річ у тім, що ми йшли пішки й орієнтувалися (GPS і мобільного інтернету тоді не було) за допомогою мапи і “реперів”, яких у мусульманських містах дуже багато – це мінарети. Але, пробираючись на один із таких реперів, ми зайшли в такий квартал, у якому вулиці були вузькими, будинки триповерховими, причому верхній поверх нависав над нижнім так, що неба майже не було видно. Усе це посилювалося хаотичністю і непаралельністю вулиць, і ми просто втратили напрямок, куди йти.
За картою ми розуміли, де ми (квадрат п’ять на п’ять кілометрів), але ми не знали, де ми саме і куди нам іти. Ми не бачили достатньо неба, щоб зрозуміти де сонце (за тінями визначити
не можна – було часу близько полудня і тіні були короткими.
Напрямок на Південь у такій ситуації можна визначити тільки бачачи сонце. Також ми не бачили жодного репера-мінарету, не бачили Цитаделі – велика гора в Каїрі, не бачили телевежі тощо. Як ви розумієте, мох на кутах у цій кліматичній зоні не росте, а супутникових тарілок на дахах у цих кварталах не було. Там не було навіть вікон і, здається, електрики. Асфальту там теж не було (видно) – замість нього був справжній культурний
шар, заввишки близько півметра (судячи з м’якості підстилки), що складався зі сміття, папірців, піску, кульків, пляшок тощо. Потім виявилося, що ми забрели в місто сміттярів. Це зараз воно більш-менш упорядковане і туди іноді заглядають туристи-екстремали. Але тоді все було по іншому.
Деякий час ми йшли від вулиці до вулиці, обираючи ту, на якій більший потік людей, розраховуючи просто знайти хоч якийсь вихід із цих кварталів і вважаючи, що що більша вулиця, то вона раніше виведе нас на світ божий. Машини там не їздили. Усе це ускладнювалося тим, що аборигени нас зустрічали і проводжали дуже уважними і настороженими поглядами.
Ось, переміщаючись таким чином, ми вийшли на якесь серйозне
перехрестя, на якому, як і раніше, не було машин, але
- почали траплятися туристи,
- потік людей був суттєвим
- ми не змогли вибрати з цих двох вулиць більш людну, щоб продовжити рух.
При цьому, ми змогли побачити, нарешті, сонце і побачити репери.
виявилося, що ми конкретно відійшли від нашої первісної мети, але зате десь поруч має бути інша дуже крута точка – найбільший (або найважливіший) у світі ісламський університет. Залишилося зрозуміти, як туди пройти найшвидше.
І тут, у цьому густому натовпі, на відстані близько 100 метрів від себе,
крізь мерехтіння арабів, я побачив людину зростом ~170, років 40, з
торбинкою-авоською, сірому літньому костюмчику, блондина з легкою сивиною, що йде прямо на нас, втупивши обличчя в землю і думаючи про своє. Я кажу дружині: “Я зараз запитаю, як пройти”. Вона: “Як, тут же ніхто не розмовляє англійською і взагалі, у світлі 9-11, небезпечно в такій ситуації базікати англійською”! Поки вона висловлювала свої доводи, дядечко вже порівнявся з нами і я його російською запитав: “Скажіть, а як пройти….”. Він моментально вистрибнув зі своїх роздумів і з жахом подивився на мене. Я його перепитав: “Ви ж говорите російською?”. Він, злякано і заїкаючись: “Дд -да…”. При цьому погляд його бігав від мене до дружини і назад, і, десь із секунду, він вибирав, що краще втекти зараз чи таки з’ясувати, в чому справа і звідки ми його знаємо. Дружина теж очманіло дивилася на мене, так і не зрозумівши, як саме в натовпі арабів міг під руку попастися російський перехожий, до того ж у той самий момент, коли я, на її думку, вибирав “першого зустрічного” для свого інтерв’ю.
Загалом, ті, хто читав “Акваріум” Суворова, зрозуміють, що цей сіренький дядечко аж ніякий не кореспондент, який живе тут за контрактом, (як він пізніше розповів), а типовий резидент, який працює на ГРУ. Він реально був сірою радянською особистістю, що не виділяється, як і повинно, з натовпу. Проблема була в тому, що натовп увесь був в арабських сорочках до п’ят, а він був одягнений, ніби живе в Пітері. Загалом, як в анекдоті “Та ти ж негр, синку”.
Ми з дядечком розговорилися, виявилося нам по дорозі, і ми ще хвилин 10 ділилися враженнями про цю країну. А йшов він на базар,
за овочами.