Ніколи не дозволяйте моралі утримувати вас від правильних вчинків
А.Азімов.
Світ, представлений з чоловічого погляду: “хай живе секс без зобов’язань”, не прийнятний для жінок. Жінка, яка практикує такий підхід, буде напевно відкинута все ще консервативним суспільством. Але варто розуміти, що стереотипи “мужикам можна, а бабам — ні” — це глибоко сексистський підхід.
Можна всім. Суспільству було корисно тримати жінок у суворості — від цього залежала вся мотивація чоловіків до роботи на благо спадкоємців. Була вибудувана суспільна мораль. Вона добре працювала аж до середини 20-го століття.
Але прийшла емансипація, сексуальна революція і прийшли контрацептиви та доказове батьківство[1]. Чому, після цього потрібно жінкам тримати себе у вузді? Де рівноправність статей? Чому жінкам взагалі варто звертати увагу на чоловіків, у яких “думалка” сидить у спинному мозку і які продовжують у 21-му столітті наполягати на “жіночій вірності”, водночас спокійно дозволяють собі погляди “наліво”? Який сенс взагалі від чоловіка з таким рівнем культури, який дозволяє йому продовжувати, незважаючи на об’єктивну реальність, виставляти якісь вимоги жінкам і вважати, що його “права” ущемлені від того, що “його” жінка посміла спати з кимось ще до нього? Чи важлива кількість? Де межа “прийнятності”? П’ять коханців можна, а шість уже ні? Як узагалі, з погляду логіки чи математики, можлива система, в якій усі жінки вірні, а всі чоловіки — ні? З ким же тоді сплять чоловіки?
Мабуть, чоловіки, у яких “думалка” піднялася вище, по-перше, самі більш перебірливі у стосунках і не вітають ідею “сексу без зобов’язань” зі свого боку, але, при цьому, не претендують на свободу особистості жінки, оскільки здатні зрозуміти, що велика кількість коханців у її жінки, по-перше, робить її досвідченою коханкою і, по-друге, піднімає його самооцінку.
Адже вона свідомо зупинила свій вибір на ньому, а не “купила” першого ж кота в мішку. Для таких чоловіків секс, незважаючи на те, що він — найважливіший мотиватор їхньої поведінки, не є верховною метою [2]. Це якраз ті, яким потрібно не “тільки це”. І жінки мають рацію, що шукають саме таких. Це — гарний критерій, що визначає рівень культури та усвідомленості.
На захист чоловіків-ревнівців можна сказати, що їхня тактика відкидання “легковажних” жінок цілком оптимальна. Крім того, що стародавня частина чоловічого мозку, яка не знає про контрацептиви і ДНК-тести, боїться витрачати свої сили на виховання носіїв чужих генів, їхній несвідомий обчислювач ще підказує їм, що в таких жінок є багатий вибір наречених, і ймовірність того, що саме вони залишаться у фіналі, вкрай низька. За підсумком, з “легковажними” жінками залишаються лише ті, яким не слабо конкурувати. А таких вкрай мало.
Спати з усіма підряд — не зовсім правильна стратегія пошуку шлюбного партнера як для чоловіка, так і для жінки. Для чоловіків це ресурсно-витратний захід. І йдеться не тільки про гроші, а й про час. Зрозуміло, можна бути зіркою рок-н-ролу і просто відчиняти двері гримерки після кожного концерту якій-небудь фанатці. Але таких меншість. Для жінок це теж марнування часу, бо вони, на відміну від чоловіків, швидше “псуються” і їм потрібно реалізувати свої бажання про сім’ю і дітей раніше, ніж вони втратять свої конкурентні переваги на сексуальному ринку. Також зовсім неправильна стратегія спати лише з однією людиною, доки ця людина не є дружиною чи чоловіком. Потрібно продовжувати обирати і пробувати. Тобто, з одного боку, мала кількість коханців, яких перебирають по черзі, не дає тому, хто обирає, уявлення про оптимальний вибір, з другого – велика кількість коханців, або проміскуїтет, узагалі нівелює роль сексу як фактору, що зближує, та призводить до марних витрат часу. Якщо люди обирають для себе шлях “дім, сім’я, діти, онуки, “а пити-то не хочеться”, то безладні статеві зв’язки не приноситимуть їм користі.
Скільки ж людині потрібно перебрати, щоб зупинити на комусь свій вибір? Наш внутрішній обчислювальний комплекс вміє розв’язувати цю задачу інтуїтивно, але, зрозуміло, що існує її правильне математичне рішення. Припустимо, що перед людиною стоїть завдання вибрати для себе шлюбного партнера протягом року. Також, припустимо, що їй потрібно чотири місяці, щоб пізнати людину досить добре. Це означає не тільки переспати кілька разів, а й пройти якесь спільне випробування, яке, зрозуміло, варто організовувати. І, наостанок, припустімо, що людина не зможе бути в постільних стосунках більш ніж із трьома людьми одночасно. Ми отримуємо, що за рік можна мати не більше 9 коханців.
При правильній організації пошуку і вибору, слід вибудувати “воронку продажів”. Це термін продавців, який описує простий факт, що підписання одного контракту відбувається тільки після низки зустрічей з різними клієнтами, при цьому контракти підписуються з тими клієнтами, з якими було більше однієї зустрічі, а ще більше потенційних клієнтів зустрілися продавцю лише одного разу. Щоб організувати зустріч, потрібно зробити ще більшу кількість телефонних дзвінків, більша частина з яких призведе до відмови від зустрічі. А щоб взагалі зателефонувати, потрібні контакти або наводки, яких має бути ще більше, ніж телефонних дзвінків. На сексуальному ринку точно так само. Якщо маєте на меті перепробувати дев’ятьох людей протягом року, то потрібно переспати один раз, наприклад, із 15-ма, адже частина людей виявляться “одноразовими” або просто огидними коханцями. Щоб переспати з 15 людьми, потрібно сходити на друге побачення, яке, наприклад, закінчиться поцілунками, з 30-ма людьми. А щоб мати 30 других побачень, потрібно піти на 40 перших. А щоб піти на 40 перших побачень, потрібно мати у своєму колі 80 людей протягом року, з якими взагалі хочеться зустрічатися і з якими варто поспілкуватися тет-а-тет, щоб ідея піти на побачення закралася в їхній розум.
І тут набувають чинності фактори, які, незважаючи на будь-які плани продажів, не дадуть змоги реалізувати ці плани. Продавець технічно не може зробити більше 40 дзвінків на день. Або продавець не може проводити більше двох зустрічей на день. Тобто, знаючи коефіцієнт конверсії кількості зустрічей у кількість угод, і суму середньої угоди, можна, з деякими застереженнями щодо ємності ринку і конкурентної активності, говорити про те, скільки потрібно активних продавців, щоб реалізувати якийсь конкретний план продажів. На сексуальному ринку це також має страшний вигляд: перецілувати протягом року 30 осіб, не кажучи вже про те, що такий важливий етап вибору, як спільне випробування, організовувати більш як чотири рази на рік під силу зовсім не багатьом. Отже, ми маємо або термін пошуку подовжити, або знизити кількість претендентів, з яких варто обирати, або оптимізувати воронку — використовувати інші коефіцієнти конверсії. На практиці так і відбувається. Люди, оточені великою кількістю людей, виділяють собі великий термін на пошуки або люди обирають швидко з тих п’яти хлопців/дівчат на селі, що є і більше їх не буде або люди намагаються довести до сексу кожне своє перше побачення.
Отже, у нас є якась кількість потенційних шлюбних партнерів. Нехай їх буде 100 протягом якогось терміну, до закінчення якого треба зупинити на комусь свій вибір. Кожен для себе може порахувати свою “воронку продажів” і зрозуміти, скільки в нього є можливих партнерів для вибору, зважаючи на наявні терміни, соціальні зв’язки і власну сексапільність. Якщо шукач відкидає якогось партнера, то він до нього не повертається. Або партнер — гордий, або він стає зайнятим в іншому шлюбі. У житті повернення до “колишніх” вкрай рідкісне, тож ми його поки що виключимо з можливих варіантів розвитку подій. Зрештою, шукач відкинув цього партнера з якихось причин. Нехай, для наочності, це буде принцеса, яка перебирає принців, що сватаються до неї. Якщо вона відкинула 99 зі 100 принців, то за сотого вона змушена вийти заміж, незалежно від того, гарний він чи поганий, — решта пішли і не повернуться. Так само, якщо принцеса вийшла заміж за першого ж принца, то вона з імовірністю 99% не вийшла за найкращого. Отже, існує певна кількість принців, яку варто переглянути і відкинути, щоб потім вибрати когось із тих, що залишилися. Цю математичну задачу розв’язали в 1960-х роках, і вона стала першою в цілому розділі математики, який зараз називають теорією оптимальної зупинки випадкових процесів[3].
Математичне розв’язання цієї задачі свідчить, що слід переглянути й відкинути n/e наречених, де n – кількість доступних принців, а е — підстава натурального логарифма і дорівнює 2.718281… . Після цього потрібно зупинити свій вибір на першому ж принці, який виявиться кращим за всіх попередніх. Наприклад, якщо ми очікуємо, що через руки нареченої віком від 18 до 28 років пройде 25 чоловіків, то їй варто беззастережно відкинути перших:
25/2.7182 =9 женихів
Ця стратегія дає принцесі найбільшу ймовірність вибору найкращого з усіх принців, що взагалі могли бути її чоловіками. Ця формула працює для великої кількості наречених, наприклад, 100 і більше. Для малого числа наречених виникають складнощі з цілими і дробовими частинами. Наприклад, за п’яти женихів, 5/е = 1.839… То скільки відкидати? Насправді — двох і, напевно, недоречно наводити тут розгорнутий доказ цього. Просто треба знати, що починаючи з третього претендента, принцеса повинна вибрати першого ж, хто був кращим за попередніх двох. Якщо женихів збирається бути 10, то відкидати треба перших трьох-чотирьох. Зрозуміло, що якщо наречених менш як п’ять, то треба погоджуватися на першого зустрічного принца. Спляча красуня чи Білосніжка, яка нічого не робила для пошуку чоловіка і лежала й чекала, доки до неї прискаче принц на білому коні насправді мусила б погоджуватися на пропозицію руки та серця взагалі першого-ліпшого волоцюгу, який знайшов її в такому стані. І для неї це був би найкращий чоловік, тобто, за визначенням, принц. Без варіантів, буквально.
Таким чином, для оптимізації вибору найкращого чоловіка, людина має а) максимізувати кількість претендентів і б) не соромитися відкидати перших 37% (100%/2,72…) кандидатів із можливої їхньої кількості. Якщо кількість потенційних наречених чи наречених менша за п’ять, то потрібно погоджуватися на пропозицію першого, хто додумається її зробити, або робити пропозицію першій, хто не буде проти її прийняти. У людей є вибір: Сидіти і чекати першого зустрічного і поєднуватися з ним узами шлюбу незалежно від його “товарних” характеристик або ставати ковалем свого щастя, спланувати потрібний і оптимальний потік потенційних партнерів і зробити свідомий вибір, доклавши до цього зусиль. Не варто весь час у голові вираховувати, скільки відкидати, а кого брати. Несвідомий обчислювальний комплекс вміє розв’язувати цю задачу вже кілька сотень мільйонів років без усяких Березовських. Просто цьому біокомп’ютеру потрібно показати і надати масштаби вибору, щоб він зміг вирішити “так, це він/вона”.
Жінки часто помилково трактують народну мудрість, яка радить їм “розставляти сітки”, а не атакувати потенційного партнера в лоб. Вони, намагаючись застосувати цю стратагему в спробі привернути до себе увагу он того хлопця, за яким сохнуть, заходять у глухий кут. Вони ж не сітки розставляють, а полюють на конкретну рибу з острогою. Зрозуміло, така риба найімовірніше вислизне. На відміну від мисливця з гострогою, рибалка, який розставляє сітки, не знає, яка саме риба до них потрапить і вибирає придатну вже з того улову, який він отримав. Сама ідея “розставляння сіток” виключає ситуацію, в якій ідеться про когось одного.
Люди, не намагаючись свідомо надати своєму біокомп’ютеру нові дані про кількість наречених або наречених, просто покладаються на те, що інтуїція сама підкаже, коли зупиняти свій вибір. Але стратегія “сплячої красуні” з виходом заміж за першого або стратегія “чесного хлопця”, який одружується з першою, з ким переспав[4], доречна в малих суспільствах, де кількість наречених або наречених обмежена. Це — традиційні спільноти, в яких і понині живе більшість людей. Це — село, село, табір, плем’я. І тактика вибору “першого зустрічного” досі використовується біокомп’ютером особливо в тих людей, які живуть у селах або народилися в них і переїхали в місто. Біокомп’ютер ще не знає, що потенційних наречених або наречених побільшало, і в нових умовах його стратегія зупинки вибору не оптимальна.
Як максимізувати кількість претендентів? Щонайменше, зайнявши активну життєву позицію і переглянувши характеристики своєї “воронки” та способи її поліпшення. Наприклад, не варто сидіти сиднем і чекати. Не варто гребувати паралельною обробкою вхідних запитів. Правильно мати одночасно кілька романів у різних стадіях їхнього розвитку і заводити новий після завершення попереднього. Якщо з якихось високих моральних принципів вкрай важлива “статева чесність” у взаємовідносинах, то з цих кількох романів нехай тільки один буде з ліжком, кілька — на цукерково-букетній стадії, ще п’ять — у стані активного флірту, а штук 20 — у списку контактів і підтримці нічого не значущих балачок. Такий підхід дасть змогу легко переривати романтичні стосунки, що зайшли в інтимну стадію, але потребують припинення з погляду оптимізації пошуку. Досить випадково “засвітити” наявність ще одного залицяльника/дівчини, щоб з високою ймовірністю, поточний коханець/коханка порвала з вами сама.
І така стратегія — не новина. Наші “почуття”, якими ми керуємося, підказують нам правильні схеми поведінки. І виявляється, що серед підлітків досить багато тих, хто працює “паралельно”. А серед зрілих і неодружених — мало. Може, звісно, люди подорослішали і таке інше. Але варто пам’ятати, що ті, хто активніше шукав, уже знайшов найкраще з того, що було. І на ринку до середнього віку залишилися лише “високоморальні” і “другосортні” ну або просто ледачі. Але як колись сказав Альберт Ейнштейн: “Найбільша дурість — це робити те саме і сподіватися на інший результат”.
По суті:
- Сучасна мораль не наполягає на невинності учасників шлюбу. Цим можна і треба користуватися для розуміння того, що ми хочемо і що ми обираємо насправді.
- Наша інстинктивна стратегія поведінки наказує нам безумовно відкидати перших 37% кандидатів із тих, що ми готові розглянути
- Якщо наш мозок несвідомо оцінює кількість кандидатів як малу, він “увімкне” закоханість щодо першого зустрічного, що позначається на якості вибору.
- Водночас ті, хто одружуються з тими, з ким втратили цноту, можуть, за об’єктивно не найкращого вибору, бути щасливішими за тих, хто перебирав партнерами. Їхня вбудована система мотивує їх на утримання такої рідкісної і тому цінної людини.
- Оптимальна стратегія пошуку не має нічого спільного з “легкою поведінкою”? Чи потрібно не соромитися оцінити і, за можливості, збільшити потенційну кількість партнерів, яка пройде через ваше ліжко і, що ще важливіше, пройде з вами “тест-драйв” протягом часу пошуку дружини/чоловіка? Зрозуміло — так. Чи варто спати з ними всіма? Ні. Достатньо 37%.
- Завжди потрібно мати “під рукою” чинного друга-партнера, який не претендує на шлюб із вами. Це зробить ваш мозок розбірливішим і не дасть вам закохатися в не ту людину.
[1] Надійні контрацептиви і доказове батьківство розглядалися ще Б.Расселом у виданій ним у 1929 році книзі “Шлюб і Мораль” як “винаходи майбутнього”, що мають докорінно вплинути на суспільний уклад. Міркування Бертрана Рассела про те, куди приведуть ці винаходи, виявилися пророчими. Він передбачив зникнення інституту шлюбу в тому вигляді, в якому він був до початку XX століття. Він також вказав, що набуде поширення безкоштовна дитяча освіта. Що й сталося. Б.Расселл отримав 1950 року Нобелівську премію за книгу “Шлюб і Мораль”
[2] Кажуть, що на острові Крит геть відсутня проституція. Її немає тому, що місцеві чоловіки вважають, що це жінки їм винні, якщо їх задовольнили. І вони мають рацію. Хто, зрештою, більше пихкає і старається?
[3] До речі, Б.А. Березовський, якого ми знаємо як опального російського олігарха, захищав докторську дисертацію з математики, пов’язану якраз із узагальненим варіантом розв’язання задачі про розбірливу наречену.
[4] Саме тому хлопчики часто одружуються з першою, з ким переспали, що їхній внутрішній комп’ютер неправильно порахував кількість можливих потенційних наречених. Як підсумок — включається шалена закоханість, клятви у вірності тощо. А неправильна оцінка — якраз і відбувається тому, що йому ж, по молодості, “ніхто не дає”. А ця “нарешті дала”.