Перший чарівний рецепт полягає в тому, що професіонала не цікавлять інструменти. Точніше, так, цікавлять, але не такою мірою, як дилетанта. Йдемо за прикладами?
Кожен і нас, крім бухгалтерів, вважає, що бухгалтери люблять цифри. От, кого не візьми, кожен бухгалтер просто спить і бачить усе життя в натисканні кнопочок на калькуляторі та отриманні циферок, які записує в комірки таблиць. Бухгалтери насправді люблять свою роботу не за цифри, а за ту відповідальність, яка на них лежить, за те, що бухгалтерія — найважливіша складова будь-якого бізнесу. Подивіться на радість цих людей, коли зводиться баланс. Подивіться на всю серйозність, з якою вони ставляться до витрат і доходів компанії, і ви зрозумієте, що цифри — зовнішня оболонка серйозного ставлення до справи на іншому рівні. Дилетантам же здається, що цифри — головне.
Ще приклад? Фотографія. Кожен, хто починає займатися фотографією, стикається з питанням, який фотоапарат йому купити. Дуже зворушливе питання. З таким питанням фотографи-початківці лізуть в усі форуми, блоги. Зрештою, вони йдуть за порадами до професіоналів і… часто чують відповідь, яку від них не очікують. Вони їм не радять Canon 5D Mark II, а радять… компактну напів-мильницю. Інструмент не має значення, насправді. Мало того, обмеження себе в інструменті дає простір творчості. Ломографія, як приклад. Якщо ви займалися фотографією, ви згадаєте, що dpreview.com був для вас популярним сайтом тільки на початку вашої фотографічної “кар’єри”. У професіонала все є. Йому нічого ні з чим не треба вже порівнювати. Все, що йому потрібно, він купив і/або має уявлення про це. Фотографи-профі про фотоапарати не говорять.
І так у всіх сферах людської діяльності. футболіста-професіонала не хвилюють (уже) бутси, продавця — техніки продажів, рекрутера — анкети й тести, хлібороба — лопати й вила, кухаря — сковорідки, IT-фахівця – операційні системи, тенісиста — сорти трави для газону тощо. Професіонали вже все бачили, все знають, усьому знають ціну, і інструмент для них — не вирішальний або не розпізнаваний фактор якісного результату.
Другий чарівний рецепт полягає в тому, чим керується людина, ухвалюючи рішення. Дилетант керується принципом “насварять мене чи ні”. Професіонал: “правильно чи ні”.
На практиці це виливається в те, що дилетант постійно озирається на оцінку іншими своїх прийнятих рішень, а насправді не приймає рішення сам ніколи. Навіть якщо він думає, що він ухвалив рішення, то насправді він подивився на те, чи будуть його критикувати за те, що він ухвалив те чи інше рішення за таких-то початкових умов. повністю уникнути ймовірності бути розкритикованим неможливо, і рішення такі люди ухвалюють повільно, з пересторогою, а краще — не ухвалюють узагалі. Якщо нічого не робиш — точно не помиляєшся. Йдемо за прикладами?
Маркетолог приймає рішення про ефективність того чи іншого маркетингового заходу. Наприклад, рішення про вибір дизайну нового упаковування. Як вчинить профі? Він ткне пальцем у те, що вважає правильним. Як вчинить дилетант? Дилетант проведе дослідження на фокус-групах. І, тоді, це не він ухвалив рішення, фокус-група відібрала. Яка чудова система прикриття власного заду. Причепитися ні до чого, критикувати нема за що. Це не я — це — фокус-група. Однак, якось зникає за всім цим резонне запитання: “А ти тут навіщо з таким гарним дипломом і з такою негарною зарплатою?” Фокус-групу зібрати може і секретарка.
Рекрутер ухвалює кадрове рішення. Наприклад, про те, щоб узяти або не взяти людину на роботу. Як вчинить профі? Профі залізе в душу людині, для чого їй самій треба буде також розкритися. Профі не посоромиться розкритися. Це — його робота, фактично, ментальний секс — взаємне проникнення одне в одного з довірою до партнера. Як результат — повністю “препарована” людина, зі зрозумілими рекрутеру справжніми, а не адаптованими цінностями й мотивами та рішеннями, що випливають із розуміння їх. Як вчинить дилетант? По-перше, він дивитиметься на резюме і на рекомендації. Ті, хто брав людей на роботу, знають, що дуже часто є кандидати з чудовим резюме та рекомендаціями, однак, на практиці — непридатні працівники. Однак, резюме та рекомендації — виправдувальний документ! Ось, дивіться! Хіба я був(ла) не правий(а), коли обрав(ла) цю людину зі списку кандидатів? Ще чарівним інструментом вибудовування прикриття для заду є всякі “психологічні” тести, оцінки особистісних якостей та інша пурга. Ні, це правильно використовувати такі інструменти, проте з метою підтвердження прийнятого рішення, а не з метою його обґрунтування.
Для вищого ешелону управління існують бізнес-плани з усякими SWOT-аналізами й рядами цифр. Акціонери приймають на їхній основі виправдані рішення. Для бухгалтерів — інструкції з податкової, які вони постараються застосувати з параноїдальним завзяттям, навіть якщо ця інструкція безпосередньо не стосується конкретної активності фірми. Для продавців — готові “бази наведень” або “алгоритми роботи з клієнтом”. Для PR-щиків – п’ять підписів на кожному матеріалі, що йде “в ефір”, а ще краще, щоб усі матеріали складалися з набору “перевірених” абзаців. У низці компаній навіть такі абзаци поширюють по місцевих офісах.
Не варто плутати професії та посади, де треба ухвалювати творчі рішення, з професіями та посадами, де їх не треба ухвалювати, а треба знати досконало всі чинні інструкції та правила. Якщо твоя робота — слідувати інструкціям, то правильним рішенням буде — їм слідувати, а рішення, яке “не насварять”, буде ЗАВЖДИ не правильним. Дилетант чинитиме не “правильно”, а “не насварять”.
Професіоналізм водія полягає не в тому, що він “не потрапляє мєнтам”, а в тому, що він не потрапляє в аварії, що досягається дотриманням інструкцій. Чиновники — з тієї ж серії. Їхня справа — знати й дотримуватися і в цьому — правильність. У цьому — професіоналізм. Дилетантство — намагатися порушувати, коли здається, що “не насміхаються”, або намагатися уникнути відповідальності просто тому, що тобі незнайомі всі інструкції або незрозумілий їхній правильний зміст і ти боїшся, що “насміхаються”. Якщо наводити приклад “уникнення відповідальності” також із ПДР, то дилетант ніколи не буде заїжджати на трамвайні рейки, а профі дивитиметься на знаки й на стан дороги та ухвалюватиме рішення згідно з ПДР і правилами безпечного водіння.
Сам хід думки профі від ходу думок дилетанта відрізняється саме тим, що дилетант не впевнений у собі, у своїх силах. Дилетант має менший набір очевидних рішень, дозвіл на які не треба питати згори. Дилетант думає, як дитина, яка кожну свою дію порівнює з можливістю “чи насварять”. Він, звісно, робитиме правильні речі, однак, він робитиме й неправильні тільки тому, що думатиме, що “не насварять”. Він не зможе самостійно зрозуміти, чи є правильним якийсь новий вчинок і, про всяк випадок, не зробить його або полізе до начальства по розпитування і прикриття заду.
Профі завжди думатиме про те, чи правильно він чинить, і взагалі не зважатиме на те, чи “насварять”. Він тому й профі, що вміє і любить вчитися, тому, що в нього є досвід, який “син помилок важких”. Не можна навчитися кататися на велосипеді, не розбивши коліна. Не можна фіксуватися на своїх помилках. Насварили? Ок, зрозумів, не повториться, поїхали далі. І не повторюється! І, на відміну від дилетанта, він не робить неправильні речі більше одного разу, бо його мотив не в “насварять”, а в іншому. Натомість профі краще знатиме, як поводитися в нових ситуаціях, і тому доб’ється більшого, ніж інші. Адже, поки він чинитиме як усі, то і результат у нього буде “як у всіх”. а, щоб домогтися чогось видатного, треба робити щось не як усі. Але, робити це правильно.
На виправдання дилетантам варто сказати, що поведінка “насміхаються” – “не насміхаються”, що є, фактично, проявом інфантилізму, може вироблятися завдяки рольовим іграм, які заведено називати стилем керування.
Вибачте за довгий пост 🙂 Наостанок наведу приклад із дресування собак. Правильна дресура заборонених дій має будуватися так, щоб собака не був прив’язаний до рефлексу “насварять”. Якщо не можна підбирати м’ясо з землі або спати на хазяйському дивані, то не можна це робити взагалі й завжди, а не тільки в присутності господаря. Погано навчений собака буде спати на дивані, коли нікого немає вдома і буде нишпорити на смітниках, якщо на нього не дивляться в цей момент.