У нас тут серйозний парадокс утворився. З одного боку, для успішного виконання своїх обов’язків потрібно дотримуватися процедур та інструкцій — на те вони й написані, щоб оптимізувати процеси. З іншого боку, неможливо стати успішнішим за інших, якщо чиниш так, як усі. Розв’язання цього парадокса — досить просте.
Річ у тім, що для того, щоб чинити не так, як усі, треба знати досконально, як чинять усі й чому саме так вони чинять. Якщо просто “робити не так”, то це буде броунівський рух — свиня в городі. Людина, яка “робить не так, як усі”, схожа на гнуту вилку. Унікальна, але марна.
Виходить, що для того, щоб зробити щось нове, треба досконально вивчити старе. Треба зрозуміти внутрішні закони, які призвели до зовнішніх проявів: інструкцій і процедур. І від цього вже один крок до можливості придумати щось нове — не таке, як усі або не таке, як завжди. Виходить, що “креативність” — це не вміння стояти на голові й не демонстрація цього на кожному розі, а вміння розуміти, чому всі стоять на ногах на підлозі. І. вже виходячи з цього, можна знаходити доречні ситуації, коли вниз головою — краще. Джерело будь-якого творчого рішення завжди в тому, щоб розуміти суть наявного становища. Не обмежуючи себе поверхневими ознаками, а ставлячи собі раз по раз “чому”.