Ну є у нас “шокуючі” зливи у Вікілікс. Ну так, нікому, крім вузьких дипломатичних кіл, вони не цікаві. Ну так, можливо, це все – підстава і злив був ретельно спланований, а Ассандж став знаряддям у руках тих, хто зливає. Ну так, можливо, самі США і злили це. Адже практично у всій злитій інформації немає нічого серйозного проти конкретних людей у США, але є маса неприємного про людей по всьому світу. Ну так, тепер з’явилася нова зброя політичної боротьби і такі зливи повторюватимуться дедалі частіше й частіше. Найімовірніше, вони будуть правдою. Місцями – провокацією. Дуже ймовірно – маніпуляцією.
Але найголовніше в іншому. Найголовніше в тому, що тепер гриф “таємно” або “для службового користування” означає не те що означав раніше. Раніше він означав “публікувати не можна”, а тепер він означає “слід очікувати публікації”. Тобто, будь-яка секретна інформація тепер заздалегідь аналізується в розрізі наслідків, які викличе її публікація. Секретники вже зараз сидять і прораховують ризики і вже зараз вживають заходів для зменшення наслідків таких ризиків.
А завтра гриф “таємно” втратить свій сенс узагалі, оскільки при виникненні будь-якої таємниці сили будуть спрямовані не на приховування її від оточуючих, а на ліквідацію наслідків її можливого розкриття в майбутньому. Змінюється парадигма роботи з таємницею. Після чого трепетне ставлення до таємниці зникне: “публікуйте, на здоров’я!”.
І все таємне стає явним. Євангеліє від Марка, гл. 4, вірш 22
One thought on “Презумпція розкриття інформації”