Table of Contents
Як було?
Коли кілька сотень років тому селянин Іван Пасюк приходив до такого самого селянина Петра Видригайла і просив позичити сокиру в обмін мішка зерна майбутнього врожаю, то учасники цієї оборудки геть не підозрювали, що йдеться про оперативний лізинг основних фондів, а засобом розрахунку є ф’ючерс.
Разом з тим, це можна віднести, сьогоднішньою мовою, до складних фінансових операцій, які вельми важко здійсненні в сучасному світі. Йдеться про кризу практичних фінансів.
Адже, якщо зараз прийти в банк і сказати, дай мені грошей, я куплю трактор, а віддам тобі потім, коли продам урожай, то банкір, склавши свої пухкенькі рученята на животі, спитає про забезпечення цієї операції – ніхто ж нікому не вірить, а тим паче ніхто не хоче підписуватися на результати врожаю наступного року. Тут і неврожай – погано, дай боже, щоб селянину вистачило грошей за пальне заплатити, і великий урожай – теж погано, адже тоді падають ціни і… бувають часи, що ціна зерна менша за ціну палива, витраченого на збирання. Селянин же не володіє, як правило, великими зерносховищами, щоби скласти зерно, доки ціна не зросте, і змушений усе продавати просто з-під комбайна, бо в урожайний рік і елеватори, бачачи попит на послуги зберігання, ціну ломлять недитячу.
Все це сумно, адже проста ідея розплатитися з постачальником правами вимоги в майбутньому цілком здорова. І, незважаючи на те, скільки коштуватиме зерно завтра, за великим рахунком, значення це не має. Зерно залишається зерном, і якщо власнику сокири реально потрібен мішок зерна, то йому байдуже, скільки воно коштує, – він його однаково з’їсть і не думатиме про те, чи не продешивив він з орендою сокири.
При цьому, варто зауважити, що Петро Видригайло вірив Вані Пасюку і брав у нього фючерс як оплату. А сучасний банкір не вірить. І якби справа стосувалася тільки видів на врожай. Видригайло ж згоден розділити ризики з Ванею і, мало того, почекати ще один рік, якщо цього року град поб’є зерно. Значить, справа в довірі і в антиселекції. До банкіра, який не до кінця володіє питанням, підуть ті, хто не зміг себе забезпечити самостійно, або ті, хто не знайшов такого ж свояка, який вірить. І, що цікаво, що менше довіри виявляє банкір або що більше він просить оплати за свої послуги, то більше шансів, що Ваня, йдучи до банкіра, вже заздалегідь знає, що він нікому нічого не віддасть. По ходу, кредитування фермерів під заставу майбутнього врожаю є для банкірів однією з найбільш ризикованих операцій і, як правило, не вітається кредитними комітетами.
Але повернемося назад до сокири. Чому Видригайло так легко віддав сокиру в оренду? Тут є три причини.
- Рівень довіри, що існував між Ванею і Петром, був досить високий, і, як правило, в ті часи, у замкнутих консервативних групах, репутація була запорукою виживання. Якщо Ваня не поверне борг, то наступного року йому вже ніхто нічого не позичить. Вані потрібно повернути борг. Ваня хоче, щоб його синові село всім миром побудувало будинок, розраховуючи, що сам Ваня братиме участь у такому самому будівництві і для кожного іншого сусіда. А якщо Ваня – пройдисвіт, то сенсу допомагати йому немає.
- Сокира не сильно зіпсується від її використання Ванею. Вона як була “сокира сталева з обухом дерев’яним, б/в 1 шт.” так і залишилася. Тобто, якщо врожаю не буде, то Петя не сильно й програє. Сокира все одно лежить без діла, а амортизація її мізерна. А так з’являється ймовірність отримати мішок зерна.
- Навіть якщо Петру не потрібен мішок зерна зараз, то Петя розуміє, що мішок зерна – завжди мішок зерна і його легко конвертувати в інші цінності, навіть у стані ф’ючерсу. Петя може прийти до Семена і попросити горілки в обмін на майбутній мішок зерна і Семен погодиться. Семен із цим ф’ючерсом може піти до баби Клави, щоб вона йому вилікувала зуб, а баба Клава прийде… до Вані, з проханням, під заставу мішка зерна майбутнього врожаю, допомогти їй зі збиранням морквини на її городі.
Що цікаво, Ваня опиниться в підсумку з відчуттям двох мішків зерна. Один із яких він віддасть Петру Видригайлу, а другий… другий у нього буде від баби Клави, і зараз Ваня запросто може піти до Петі й попросити ще й пилу. Під забезпечення другого мішка в майбутньому. І поки нікому не спаде на думку накопичувати ф’ючерси на зерно, ніхто й не буде в курсі, та й нікому й не треба бути в курсі, що мішок із зерном – лише один та й той ще не існує.
Криза також настане і завдяки низькій швидкості транзакцій щодо довжини ланцюжка. Петя Видригайло прийде ж до Вані в серпні за двома мішками. А у Вані всього-то один залишився. Решту він продав, а другий мішок чекає від баби Клави. І виходить, що якщо Петрик, повіривши Вані, що другий мішок він віддасть “потім”, вирішить перший мішок з’їсти, а не передати Семенові, то і Ваня від баби Клави мішка не дочекається і відповідно з Петриком не розрахується.
Простим рішенням, яке ми бачимо, буде випуск Ванею товарного векселя, який Петрик віддасть Семену замість обіцянок віддати мішок зерна. Семен знатиме, що за зерном треба буде йти до Вані, а не до Петрика, те ж саме знатиме і баба Клава, а Петрик, отримавши від неї свій же вексель, його ж собі і погасить, розплатившись, за підсумком, за сокиру, збиранням морквини з Клавиного городу.
Друге цікаве зауваження полягає в тому, що якщо все одно рано чи пізно вексель буде погашений його ж емітентом, то текст, написаний на векселі, що формує його цінність, байдужий. Там могло б бути написано і “мішок лайна”, і “мішок золота” з однаковим успіхом. Водночас незважаючи на умовність запису на папірці, в учасників ланцюжка не повинно виникнути спокуси взяти натурою (обміняй вексель або права вимоги на те, що в ньому вказано) і також не повинно виникнути відчуття непотрібності векселя і відповідно бажання його позбутися.
А що зараз?
А зараз ми вступили в так званий постіндустріальний світ. Світ сфери послуг, світ, у якому серйозна частка валового продукту формується за рахунок не дуже відчутних речей. За великим рахунком, суть сучасного бізнесу зводиться до ідеї “купити пепяку і включити її в мережу”. Будь-то лінія з виробництва мікросхем або перукарня. І там і там частка сировини у вартості кінцевого продукту мінімальна або несуттєва. Нотаріуси, фотостудії, масажисти, екскурсоводи, аудитори, консультанти, адвокати, програмісти, інженери, оператори зв’язку, рекламісти, артисти, архітектори та інші створюють свій продукт, практично не витрачаючи оборотних коштів. Оплата їхньої праці є чи не єдиною статтею витрат, крім витрат фінансових: оплата кредитів за куплене обладнання, оренда приміщень, лізинг. Притому, що фінансові витрати не залежать від обсягів випуску продукції та чи послуг. Так, є ще й енергія чи паливо. Водночас такі витрати варто назвати умовно-оборотними, бо тут та сама тенденція – везе, скажімо, фура, 1 тонну товару, надаючи послуги логістики, чи 2 тонни, вона їх все одно везе. І віднесення витрати палива на вартість перевезення конкретного пакета не цілком коректне.
Що ще погіршує ситуацію – вікіфікація економіки. Ситуація, в якій виробники дробляться, великі компанії переходять на аутсорсинг усього, чого можна, засоби виробництва стають дедалі складнішими і дедалі менше залежать від персоналу, доводячи його чисельність до розмірів домогосподарства, а продукція, що випускається, дедалі менше містить у своїй вартості матеріальних компонентів, як-от сировина чи енергія, а дедалі більше нематеріальних, як-от дизайн, або фінансових, як-от відрахування за лізинг устаткування.
Тобто, в сучасному світі, ми прийшли до тієї самої сокири Видригайло: У принципі не шкода і так віддати, але все ж таки. Господареві фітнес-центру все одно, скільки людей у нього в басейні – 2 чи 15. Адже місткість басейну 30 осіб. Він радий навіть зробити 50% знижку, якби був упевнений, що в басейн прийде набагато більше людей. Тільки впевненості в цьому в нього немає. А коли з’являється, то він знижку і робить. Тим і користуються сервіси типу Групон або Покупон.
Вместе с тем, хозяин был бы рад наполнить свой фитнес-клуб людьми. Он даже готов выпустить… тадам – права требования. Сертификаты или векселя на предъявителя, дающие такому право плавать в бассейне. Но кто их возьмет?
А возьмет их другой такой же постиндустриалист, если будет уверен, что а) деньгами у фитнес-центра взять не получится, б) он сможет куда-то деть эти векселя, пусть даже с дисконтом, и пусть даже с 50% дисконтом (на который, кстати, втайне готов и хозяин фитнес-клуба, если бы только он не был загружен), в) он уверен, что предъявителю векселя в услуге не откажут. И все это, разумеется, если хозяину фитнес-клуба будут нужны услуги этого другого постиндустриалиста. Ну, например, это может быть реклама или аудит.
Только рекламисту или аудитору вряд ли захочется морочить себе голову реализацией этих векселей и их монетизацией. Они возьмут их, если они сами готовы ими воспользоваться или если они уверены, что ими воспользуется кто-то из их круга и заплатит уже живые деньги.
Менова мережа
Як цікаво, чуєте, як грубий запах банального бартеру поступово змінюється тонким ароматом соціальних мереж? 🙂 Ми ще додамо в страву, що готується, лаврушечки, ну тобто, припущення, що люди з кола теж можуть заплатити не грошима, а правами вимоги.
Тепер, перед тим, як почати куштувати цю страву, ми згадаємо про сіль – пункт 1. з історії про сокиру і пункт в) з історії про фітнес. Сіль у довірі та репутації. По-перше: Якщо ми говоримо про постіндустріальний світ, то з одного боку, ми спостерігаємо здебільшого надлишок встановлених потужностей. Не буває постійно переповнених ресторанів, постійно переповнених фітнес-центрів і не буває аудиторів, не готових обслужити ще одного клієнта. Тобто, серйозних матеріальних стимулів не обслужити людину з векселем замість грошей немає. По-друге, щоб уся ця система запрацювала і запрацювала так, щоб векселі почали свій обіг, поступово абстрагуючись від їхнього емітента, необхідна система відстеження репутації емітента – система голосування, яка показуватиме решті рівень довіри до емітента або його цифрову репутацію – карму. Практично, карма буде повільно зростати з кожним якісно погашеним векселем і різко падати з кожною відмовою в обслуговуванні. Емітент з низькою або негативною кармою просто випадає з цієї економіки, що нікому не потрібно.
Тобто, все-таки, виходить щось на кшталт соц.мережі, в якій кожен може зареєструвати випуск прав вимог на свої власні послуги і отримувати за ці ще не надані послуги права вимоги на послуги інших членів соц.мережі.
Чому аудитор прийме вексель у фітнес-центру? Тому що в нього є впевненість у тому, що ця послуга має попит. Як він це визначить? Або виходячи зі свого бачення, або тому, що роботи з системи йому підкажуть і, мало того, побудують “шлях”, яким пройдуть ланцюжки прав вимог так, щоб аудитор, попрацювавши на фітнес-центр, отримав те, що йому потрібно, – ресторан, у якому він відсвяткує свій день народження через кілька місяців.
При цьому не йдеться про якусь моментальну глобальну заміну грошей мега-гіллястим бартером. Ні. Промисловість і сільське господарство ніхто не скасовував. Там велика частка сировини у виробництві і її треба якось добути, а за цей видобуток заплатити. Гроші ось так одразу не зникнуть, та й номінальна вартість тієї чи іншої послуги в цій соц.мережі має бути присутня, хоча б для орієнтації.
Але зі зменшенням частки ручної праці, будь-яка індустрія так чи інакше перетворюється на сферу послуг: “купити пепяку і включити в розетку”. Адже вже на етапі видобутку залізної руди йдеться про створення доданої вартості з, власне, послуги, виконуваної все частіше і частіше автоматично.
Але йдеться про те, що буквально кожен суб’єкт економіки, в умовах відслідковуваної репутації, буде здатний випускати ті чи інші права вимоги і розплачуватися ними за послуги, що купуються.
Разом з тим, коли йдеться про видобуток первинних ресурсів – корисні копалини, їжа, вода, людська праця, то завжди постає питання їхньої обмеженості. Власне, обмеженість ресурсів і є половиною основного постулату економіки. Друга половина говорить про необмеженість потреб. Таким чином, постачальники ресурсів та інші суб’єкти економіки, які з якихось причин не матимуть надлишку пропозиції або надлишку потужностей, обмінюватимуть свої послуги тією мірою, якою вони зможуть споживати послуги решти економіки.
Що ще?
Прозорість
Звичайно – прозорість. Притому взаємна. Адже, якщо, скажімо, маляр, вирішить придбати будинок у будівельників, то він захоче випустити в обіг права вимоги на малярські послуги на 100 років уперед. Ті ж будівельники, приймаючи від нього його векселі (влаштовуючи IPO, так би мовити), мають мати змогу оцінити їхню надійність, адже якщо за фактом права вимоги на малярські послуги, які випустив маляр, не підтримуються самим малярем, то ці права ніхто й у будівельників не викупить. Отже, потрібно, щоб і будівельники, і малярі, і офіціанти, і всі-всі, хто бере участь у системі, могли не тільки декларувати свій ресурс, а й надавати можливість для його перевірки іншими. Петро Видригайло ніколи б не дав Вані сокиру під майбутній мішок зерна, якби не був упевнений у тому, що у Вані є все, щоб цей мішок добути. Так і тут.
Гроші
Рано чи пізно, з розвитком такої системи, вираження цінності прав вимог у якихось абстрактних одиницях буде недоречним. Адже спочатку виникне спокуса “задерти прайс”, щоб отримати більше чужих послуг за свої послуги, а потім роботи всередині системи завжди зможуть давати точну сьогохвилинну відповідь, “скільки верблюдів коштує ця наречена”, вибудовуючи оптимальні обмінні ланцюжки на прохання користувача, якщо користувач забажає оцінити ті чи інші права вимоги в, скажімо, золоті або нафті.
Відмінність від бартеру
Зараз уже існують бартерні сайти, де можна організовувати складні обмінні операції. Водночас там ідеться саме про натуральний обмін, ідеться про обмін товарами, до того ж у промислових масштабах, і ідеться про обмін чимось, що вже є, або що ось – готове бути поставленим.
У цьому разі йдеться не скільки про природу операції. Зрештою, будь-яка купівля-продаж і є дуже складний бартер. Йдеться про те, що суб’єкти економіки випускають права вимоги на свій товар. Тим паче це актуально, скажімо в ситуації, коли, скажімо, ресторан купує рекламу і розплачується з рекламним агентством правами вимоги на послуги цього ресторану. Рекламу виготовляють і транслюють зараз, а ресторан годує співробітників рекламного агентства місяцями пізніше. При цьому, теоретично нічого не заважає рекламному агентству розплатитися з кимось іншим не рекламою, а наявними у нього правами вимоги на ресторан.
Тобто, коли ми говоримо не про натуральний обмін, а саме про випуск прав вимог, фактично, про емісію грошей кожним, то це може виглядати вельми реалістично в режимі а) прозорої соціальної мережі, б) соціальної мережі, що відстежує числову репутацію. До того ж кінцеві споживачі послуг, що обертаються в цій соц.мережі, можуть перебувати поза нею або бути зареєстрованими в мережі, але не пропонувати нічого свого, але купувати права вимоги на послуги на торгових майданчиках. Якщо врахувати, що в природі будь-якого векселя бути дисконтованим, то можна буде придбати похід до ресторану або “депозит у ресторані” за ціною, нижчою за номінал цього депозиту.
Висновок
Поступовий перехід до постіндустріального суспільства, збільшення частки послуг у валовому продукті, виникнення товарів, які вітруально не залежать від сировини (програмне забезпечення, консалтинг, послуги зв’язку), постійна тенденція до надлишку потужностей у постачальників є передумовою для доброзичливого ставлення суб’єктів економіки до бартерних оборудок, за умови необхідності цього бартеру цим суб’єктам.
При цьому розвиток соціальних мереж або побудова спеціалізованих мінових соціальних мереж дасть змогу суб’єктам економіки приймати бартер до оплати не тільки за власної в ньому потреби, а й за потреби якихось інших осіб, які перебувають у колі спілкування постачальника або перебувають завдяки спеціальним алгоритмам, що вибудовують оптимальні мінові ланцюжки.
Подальше абстрагування прав вимоги від постачальників можливе за умови відстеження репутації постачальників і забезпечення їхньої прозорості для учасників системи.
Уже зараз можна створити таку мінову соціальну мережу, в якій постачальники “чистих” послуг (юристи, консультанти, перукарі, рекламісти, програмісти, лікарі, ресторатори тощо) зможуть обмінюватися своїми послугами один з одним і отримувати за це або реальні послуги, або права вимоги на них, які можна буде монетизувати за номіналом або з дисконтом поза мережею.