Інформаційні потоки

Вступ

Сьогодні зі мною ділилися враженням від переглянутого по ТБ “круглого столу” на тему оксамитових переворотів в арабських країнах. Хоровод водили конспірологи, які вважають, що в усьому винні <потрібне підставити>, оскільки це їм вигідно. Їм на противагу були люди більш прагматичні, які намагалися довести, що ні ЦРУ, ні ФСБ уже давно не бійцівські коти, а жирні євнухи. Отже, дискусія під час круглого столу взагалі не зачіпала причин явища, а точилася навколо того, чи варто довіряти конспірологічним гіпотезам, чи ні.

А в чому причина? А чи можливо таке в інших країнах?

Причина, як мені здається, в тому, що всі країни, в яких відбуваються бурхливі події, зіткнулися з кризою інформаційного протитоку. Усі вони будували модель суспільного устрою, засновану на існуванні бюрократичної еліти, яка, природно, була повністю корумпована. А підлегле становище решти суспільства досягалося шляхом створення, вірніше ілюзії створення суспільного договору. Мається на увазі не суспільний договір у його класичному розумінні, а система раціоналізації жертви людини суспільству. Суть у тому, загалом, що не силою управлялися маси, а їм навіювали ідею. Працювала машина масової пропаганди, яку будь-хто, хто бував у цих країнах, легко міг спостерігати у вигляді портретів вождів на кожному розі. А ті, хто знали мову і могли подивитися в зомбоящик, так взагалі мало відрізняли те, що там показують від сюжетів радянського ТБ часів розгулу застою.

Роль пропаганди

Рано чи пізно будь-яке суспільство доходить до винаходу й активного використання пропаганди з метою мотивації народу підкорятися кровососам. У Європі до цього додумалися в 30-40-ті роки 20-го століття. Пропаганда виявилася тією самою “абсолютною зброєю”, проти якої у суспільства не було інструментів і способів протистояння. Кожен з усіх боків чув якісь ідеї і думав, що всі ці ідеї поділяють, хоча це була одна й та сама трансляція, але в різних репродукторах. Еліта, користуючись досить докладно описаними законами суспільства, збивала його в натовп однодумців, готових позбутися чогось особистого зараз заради ідеї, цілей суспільства, майбутнього тощо. Практично, в гаслі “хліба і видовищ”, хліба стало можливим давати менше, за рахунок якості “видовища”.

Будь-який бунт на місцях швидко припинявся і не поширювався саме тому, що влада дуже швидко і якісно блокувала інформаційні витоки і “правильно” підносила події решті населення. Ленінська тактика “пошта, телеграф, телефон” – не просто слова, а геніальна ідея контролю суспільної свідомості. Ну так, “ми підемо іншим шляхом”, газета “Іскра” – усі справи. Суспільство не мало імунітету до пропаганди.

Велика війна влаштувала Західному суспільству серйозне щеплення від пропаганди. Люди навчилися виокремлювати її, оцінювати й розуміти справжні мотиви пропагандистів. Можливо, спрацював природний відбір і вижили ті, кого не до кінця прозомбували і хто все-таки вирішив, що сім’я і діти важливіші за примарні ідеали.

Не пощастило переможцям. Зокрема – СРСР і США. У цих країнах пропаганда була все ще дуже сильним знаряддям контролю суспільства. У США доктрину управління суспільством довелося переглянути після В’єтнамської війни, коли висхідний потік інформації про війну вкрай суперечив офіційній позиції. У СРСР ситуація була зовсім іншою.

Річ у тім, що в СРСР здогадалися (навмисно чи випадково) розділити світську бюрократичну еліту та ідеологічну. Практично це означало, що людям доводилося годувати дві паралельні структури (начальників і парторгів), однак це ж означало й обмеження корупції. Обидві бюрократичні піраміди стежили одна за одною. Одна пропісочувала іншу “по партійній лінії”, змушена сама залишатися білою і пухнастою.

Дуже хороша і дуже робоча модель дозволила проіснувати режиму дуже довго і розвалитися з причин, відмінних від близькосхідних, але також пов’язаних із неприйняттям пропаганди населенням. Афганістан, Чорнобиль, реформи Павлова, ГКЧП, гласність, “ворожі голоси”, дедалі відчутніша різниця в економічному розвитку вкупі з відкритістю кордонів – цього було занадто багато, щоб пропагандистська машина могла ефективно парирувати протест знизу, не вдаючись до розстрілів. І остаточно лад був добитий тим, на що ніхто не звертав увагу. У результаті Перебудови людям дозволили займатися бізнесом. Це були кооперативи і перші АТ. Привілеї та преференції в цьому процесі отримали представники партійної та комсомольської номенклатури. Фактично, звалилася ідея поділу світської та ідейної влади.

Чи існують такі режими зараз? Так, звичайно: КНДР, Китай, Іран – яскраві представники цієї ідеї – ідеї поділу ідеологічної та світської еліти на дві гілки. В Ірані навіть армія окрема є – КСІР, що існує паралельно збройним силам. Дуже потужна і дуже стійка система. Чому стійка?

Класика жанру

Розглянемо класичну бюрократичну корупційну піраміду. Посади купуються, кожен чиновник має дохід від своєї позиції, відпрацьовуючи асиметричність інформації. Щоб утримувати своє становище, він ділиться доходом із вищим рівнем. Вищий рівень стає зацікавлений у корупції низового. Сумарний корупційний “податок”, яким обкладається суспільство, стає непосильним і суспільство в покорі утримується засобами пропаганди. Якщо пропаганда стане хоч трохи неефективною, суспільство вибухне. Інформаційний потік, створюваний пропагандою, тримає думки суспільства в одному напрямку. Джерело бід шукається де завгодно, але не у власній владі. А цілі, які нав’язуються людям як пріоритетні, можуть вести куди завгодно, але, звісно, не до підвищення добробуту своєї сім’ї. І якщо навіть є якісь “розмови на кухні”, вони залишаються таємницею і не призводять до об’єднання людей навколо якоїсь альтернативної ідеї лише тому, що ті, хто “розмовляє на кухні”, вірять у те, що таких, як вони, – інакомислячих, меншість. Виходить, що стійкість суспільства залежить від сили інформаційного потоку. І якщо в суспільстві утворюється інформаційний протитечія, пов’язана зі, скажімо, різною оцінкою владою і людьми якихось подій, то стійкість суспільства падає. Чим корумпованіше суспільство, тим менший протитечія потрібен для його падіння.

Парторги і мулли

У разі ж поділу світської та ідейної бюрократії на дві незалежні, але пов’язані гілки, зникають самі основи корупційної піраміди. Кругова порука в одному бюрократичному ланцюгу не гарантує стійкого становища члену цього ланцюга, оскільки поруч завжди є ланцюг, що конкурує-співпрацює. Статус-кво також утримується пропагандою, але при цьому, а) пропаганда здійснюється людьми – членами ідейної піраміди, фактично інформаційний потік згори не згасає, а розкручується лавиною і відлунням підтримується від низу до верху членами “ідейної” гілки влади, бо в них є прямий інтерес у підтримці системи, і б) будь-яке громадське невдоволення легко погасити, просто знайшовши винуватого в “ідейній” або “світській” піраміді. Це не руйнує кругової поруки. Наявність правильно відбудованого висхідного від низу до верху інформаційного потоку дає змогу реалізуватися явищу самоіндукції або, в середовищі журналістів, самоцензури. Коли люди пишуть про те і щиро вірять у те, що несе офіційна пропаганда. Варто зауважити, що “пошуки винного” в корумпованій, безідейній бюрократії технічно важкі, бо вибивання однієї ланки з ланцюга може зруйнувати весь ланцюг. І якими б не були наміри українського президента Ющенка посадити бандитів у в’язниці, він це просто технічно не зміг би зробити. Таким чином, безідейна бюрократія повинна з часом приходити до патової ситуації, коли нею незадоволені маси, але “призначити” винного не можна, бо пов’язані всі.

Близький схід

Якщо поглянути на проблему стійкості суспільства, як на проблему стійкості інформаційного “вітру” або потоку, то в ситуації на Близькому Сході все стане зрозуміло. Безідейна корумпована бюрократія не змогла впоратися з викликом 21-го століття – інтернетом з його плоскою поверхнею, на якій усе – як на долоні й на якій кожен легко собі знайде однодумця та не вважатиме себе вигнанцем і відтак висловлюватиметься ще голосніше. Будь-яка подія, яку раніше пропаганда могла приховати або “правильно” спотворити, тепер доступна з вуст в уста. Низхідний пропагандистський потік не справляється з висхідним. Суспільство вирує і закипає. Зустрічні потоки завжди утворюють турбулентність, а ідейного, що компенсує бунтарський, висхідного знизу потоку немає. Ідейної гілки влади немає. Виходить і винних немає. Це – природний процес. Питання тільки в тому, чим він закінчиться. Але спочатку ми спробуємо поглянути з точки зору доктрини “інформаційного потоку” на деякі окремі та загальні випадки. Наприклад,

Епоха до винайдення пропаганди

Чому суспільство тоді було стійким? Низхідний потік був слабкий і залежав від кількості глашатаїв, розвиненості ямської служби та мереж доріг. Що централізованіша імперія (Стародавні Перси, Стародавній Рим), то більше уваги цим речам. але, все ж таки, пропаганди не було, і думка кожного дрібного дворянина була чути на місцях гучніше, ніж думка царя. Що цементувало суспільство? Зрозуміло – ідейна гілка влади. Церковне чиновництво, ордени, монастирі. Вони слугували провідником інформаційної лавини, що сходила від верховного церковного діяча, і вони цементували суспільство. Суспільство порівнювало свої вчинки з “правильними” і правильними шаблонами, нав’язаними релігією. Звідси і фрази на кшталт “хреста на тобі немає” або “це не по божеськи”. І щойно церковний інформаційний потік зазнавав бурління, то тут же або з деяким запізненням, вибухало і суспільство. Революція в Нідерландах, Революція в Англії – тому найяскравіші приклади. Якщо в першому випадку йшлося про появу і розквіт протестантизму, то в другому Георг VII спершу оголосив церковну реформу, потім його династія не протривала далі за його дітей, а вже перший представник наступної династії мав серйозні проблеми з парламентом, що переросли в те, що зараз називають революцією. Важливо, що ми вважаємо релігію природною тому, що вона була в усі часи. Тепер же варто зауважити, що ми просто не знаємо успішних суспільств, у яких не було б релігії. Вони зникали в турбулентності хаотичного висхідного безідейного інформаційного потоку. Ми просто спостерігаємо суспільства, що вижили. А вже у 20-му столітті релігію можна було замінити масовою пропагандою.

Західний світ

Західні демократії (плюс подібні країни, такі як Японія) практично реалізували ідею “паралельного дерева”, у вигляді двопартійної системи. Так, партія і бізнес заодно. Водночас наявність двох конкуруючих (або псевдоконкуруючих) сил не дає змоги вибудовуватися корупційній піраміді. Низові чиновники не можуть спертися на заступництво вищих, оскільки вищі вже партійні. Низова корупція зникає зовсім, верхова корупція не пов’язана круговою порукою. Завжди можна “призначити винного”. Завжди чиновник не отримує більше стабільності від того, що краде. Так, корупція є. Дуже серйозна корупція. Інакше, наприклад, важко пояснити, чому гроші всіх платників податків витрачаються на задоволення заокеанських нафтових інтересів менеджменту великих корпорацій. Водночас відсутність низової корупції дає змогу зменшити потік низхідної пропаганди, що компенсує несправедливість, яка коїться, а наявність альтернативної партії дає змогу спускати пропагандистські ідеї “надпровідними” партійними каналами, які ж і беруть участь у формуванні лояльного до наявного становища висхідного потоку. Усе спокійно. Боремося за Демократію, хоча до пуття не знаємо, що це, і нехай мій син помре за справу Демократії в далекій пустелі на іншому кінці світу. Що цікаво, Західний світ дуже багато уваги приділяє якраз тим атрибутам влади, яким приділяли увагу стародавні римляни і перси: дороги, комунікації, інфраструктура….

Росія 

Як не дивно, Росія йде шляхом арабських республік. Бізнес і партія влади – одне і теж. При тому немає ідеології взагалі. Але працює пропагандистський апарат, намагаючись вичавити єднання нації на патріотизмі, “демократії”, боротьбі з тероризмом, який так доречно підвернувся, і, що зовсім моторошно, на нібито відсутності альтернативи існуючій владі. Розуміючи небезпеку висхідного потоку, влада в Росії використовує “фабрики інтернет-тролів” для його глушіння і дискредитації. Фабрики тролів генерують потік інформації, який може сприйматися як “висхідний”, але який при цьому повністю збігається з низхідним потоком. Російський сегмент інтернету зараз наповнений істеричною пропагандою, яка впливає на уми не менше, ніж пропаганда нацистська. Погані новини в тому, що люди поступово починають відрізняти пропагандиста від реального користувача і ця тактика стає з кожним днем дедалі менш ефективною.

Як фінальний штрих – вибудувана корупційна піраміда. Чому в РФ не сталося те, що сталося в арабів? Так, висхідний потік є. Він формується інтернетом, соціальними мережами, блогами. Він є, хоча й заглушений пропагандою інтернет-тролів. Разом з тим, населення РФ старіє. Молоді, яка “в темі”, мало. “Вузьким було їхнє коло і занадто далекі вони від народу”. А в тих же арабських країнах більшість населення становить молодь. Вони – громадяни інформаційного століття, а не іммігранти. Вони всі сидять у соц.мережах, вони користуються інтернет-пейджерами, ходять в інтернет-кафе, вони люблять смартфони і, що є серйозною підмогою, яка стимулює їх до освоєння інформаційних технологій, статевий інстинкт. У цих країнах, обтяжених лицемірством офіційної моралі, побутує думка, що знайти собі друга протилежної статі набагато легше в Мережі. Вони і шукають. І спілкуються. І діляться думкою. І їх – більшість. А в РФ, Україні – меншість. У тій же Україні 65% населення досі взагалі не розуміють, навіщо їм інтернет.

Важливо зауважити, що донедавна всі успішні політичні проєкти в Україні, РФ і Білорусії використовували “безінтернетний” електорат для своєї політичної перемоги. В Україні Тимошенко стала (і змогла) знайти підтримку серед пенсіонерів, коли Янукович шукав і знаходив підтримку серед робітничого класу. Ющенко співтовариші просто не зрозуміли, що їх привело до влади, мабуть, і замість того, щоб задовольнити потреби висхідного потоку і розкритися, вони насамперед збудували паркан навколо адміністрації Президента, що був видимою метафорою закритості влади та її опори на колишні старі пропагандистські прийоми – звеличування Помаранчевої революції тощо. Лукашенко в Білорусії втрачатиме владу з кожним померлим пенсіонером і з кожним бюджетником і пролетарем, який пішов у Мережу. Путін – аналогічно.

Характерною є реакція Путіна (олдскул) і Медведєва (айфон. айпад, твітер, всі справи) на події в Лівії. Путін бачить бунт, який законно і справедливо придушувати, а Медведєв бачить волю мас, що йдуть проти диктатора. Яке воно там насправді – пофіг. Лівія від решти бурхливих країн відрізняється тільки тим, що бунт у Лівії можна використати для усунення Каддафі, а в інших країнах все було схоплено і придушення бунту мовчазно підтримувалося, але так, щоб не посваритися з можливими “новачками”.

Зрозуміло, весь модернізм Медевєдєва, справжній він чи показний, не зможе впоратися з існуючою і вибудуваною до нього корупційною пірамідою. Його або приберуть, або зроблять клоуном, якщо він захоче щось кардинально змінити. А якщо не захоче (або зрозуміє вчасно, що не зможе), то йому залишиться тільки одне – пасіка в селі, розмови про національну ідею і красива національна сорочка…

Чому революції – оксамитові?

Більшість бунтів, що відбулися останнім часом, вирізняються малою кількістю жертв або їхньою відсутністю, такою собі “оксамитовою”. У цій, здавалося б, неприродній “оксамитовості” вбачають підступи спецслужб і використовують інші конспіративні теорії. Насправді, тут винен все той же інтернет, що робить легким обмін думками та інформацією. Люди, які знають одне й те саме, зроблять однакові висновки і прийдуть до однакових ідей. Якщо раніше суспільство ділилося на фракції і починало громадянську війну, яка тривала аж до досягнення повного взаєморозуміння, то тепер суспільство дуже швидко приходить якщо не до спільної думки, то до розуміння прийнятності та законності думки інших. Воювати немає з ким. Усі, власне, з усім згодні. Це – дуже цікава властивість низового, не спровокованого ідеологією, висхідного потоку. Об’єднання людей спільними думками та ідеями. Зрозуміло, поки що межа думок проходить по лінії розділу “є інтернет-нет інтернету”. Саме тому Помаранчеву революцію в Україні іноді називають революцією офісного планктону – тих, у кого є інтернет.

Ісламізм

Не дарма багато хто побоюється розквіту ісламізму і клонування іранського політичного ладу.

По-перше, це зручно. Не треба винаходити нової ідеї і конкурувати з релігійним світоглядом. Треба просто традиційний релігійний інформаційний потік озброїти мегафонами. Причому, в буквальному сенсі.

По-друге, поділ бюрократичних пірамід на “ідейну” і “світську” дає стійкість і створює правильно орієнтований висхідний потік, як ми розглянули вище.

По-третє, жадібним можновладцям з арабських країн важко прийняти ідею багатопартійності та думку про те, що доведеться з кимось ділитися. Вони так само хочуть влаштовувати на пости своїх родичів або покупців цих постів. Тому вони не бачать для себе загрози в розквіті “непартійних” сил, тому що з силами “альтернативної” партії довелося б ділитися посадами і довелося б боятися викриттів у корупції.

По-четверте, і це найцікавіше, не треба ніякого особливого прагнення когось до ісламізму. Просто з усіх перерахованих альтернатив, ісламізм найбільш стійкий, а з “розгулом” інтернету, він знаходить правильно орієнтований висхідний потік прихильників шаріату і фундаменталізму. Тобто, арабські події призводитимуть до почергових змін правлячої верхівки, яка не зможе запропонувати нічого нового, порівняно зі старою, доти, доки випадково або еволюційно до влади не прийдуть прихильники іранської моделі і зміни влади не припиняться.

Еліта арабських країн, здебільшого суніти, вважають, що світська влада має бути відокремлена від релігійної. Шиїти (Іран) вважають, що верховним правителем має бути представник релігії. Начебто іранська модель має призвести до корупції та вибудовування злитої корупційно-ідейної піраміди. Однак саме в Ірані вдалося розвести ідейну та світську владу. У сунітських же суспільствах ідейної влади практично немає. Релігія витіснена на периферію, незважаючи на кількість прихильників її серед простих людей. Саме тому арабські лідери дуже не люблять Іран. Іранська модель – пряма загроза їхнім статкам, благополуччю і праву безкарно грабувати.

Ось була ідея було добре

Ми часто скаржимося на “безідейність” нашого суспільства. Мовляв, коли є ідея – є мета. Так, ідеологізоване суспільство стійкіше і передбачуваніше. В ідеологізованому суспільстві комфортніше жити, але, як наслідок, той, хто живе комфортно, менше звертає уваги на те, як, хто і наскільки його грабує. Ідейні суспільства не стійкі завжди. Вони стійкі до наступної турбулентності. Їхня нестійкість є наслідком штучності зусиль, які потрібні для підтримки ідеологічного інформаційного потоку. Будь-яке ідейне суспільство буде переживати революції. А безідейне має рано чи пізно самоліквідуватися. Все так погано? Ні. Адже саме через те, що в нас з’явилися соціальні мережі, саме через те, що з кожним днем зростає прозорість, саме через те, що дедалі голосніший голос знизу, можна впевнено сказати про те, що суспільство, в якому немає цементувального спадного потоку, може стабільно існувати лише за рахунок того, що висхідний потік буде таким самим, а то й більшим, стабільним тільки через те, що люди, які знають одне і те ж саме, приймають однакові точки зору.