Вбудований у нашу голову механізм, що відповідає за раціоналізацію, за пошук причин і спроби прогнозувати наслідки, за спроби бачити у випадкових подіях систему, за нав’язливе бажання пояснити собі ж та іншим усе підряд, регулюється дофаміном, який, відтоді, як риби вийшли на сушу, відповідає за пошукову активність і прагнення до мети.
Ми отримуємо позитивне підкріплення, раціоналізуючи. Це може призводити до каскадних, резонансних ефектів, наприклад, коли ми чуємо щось, що зачіпає нас за живе і, отже, вмикає дофамінергічну систему, яка, своєю чергою, змушує нас ставитися з більшою довірою до інформаційних конструкцій, почутих у самій новині.
Головне, щоб новина подавалася у вигляді якогось причинно-наслідкового зв’язку. Порівняйте для себе, що для вас виглядає ймовірнішим: “Національний герой повісився” і “Національний герой наклав на себе руки, щоб уникнути ганьби”. Або “Усіх євреїв треба знищити” і “Євреї підлягають знищенню, тому що вони недолюди і паразитують на інших націях”.
Резонанс посилюється тим, що люди, які створюють таку інфрмацію, також керовані все тим же дофаміном, і вони отримують його дозу не від того, що вони щось написали добре або правильно, а від кількості переглядів відеоролика, лайків у соц-мережах, цитувань і уваги як такої.
У підсумку, вся система, як за будь-якого резонансу, йде врознос