Що таке “революція”? О! яке невичерпне джерело натхнення для гуманітарія! А які бувають революції? А революція чи контрреволюція? А що каже Маркс, а що каже Рабінович? Давайте поділимо революції на категорії. Оксамитові, помаранчеві, зверху, знизу, стихійні, організовані. А категорії ще розмажемо по спектру. Ось та революція більш червона, ніж блакитна. А та – більш помаранчева, ніж рожева. Ще два десятки дисертацій і книжок. А хто є бенефіціаром революції? От, якщо, скажімо, відбулася революція і наявний правлячий клас було повалено, то хто став біля керма? Ті, хто скидав? Від прямо ось так от усі? Або з натовпу революціонерів виділилася група пройдисвітів, яка зуміла на гребені хвилі народного гніву піднятися на трон? А решті що? Що взагалі відбувається?
Якщо вважати Землю центром всесвіту, то траєкторія руху планет по небосхилу буде складною і загадковою. Усе стає відразу набагато простіше, якщо в центр всесвіту помістити Сонце або, почухавши потилицю, від центру відмовитися взагалі. Так і з суспільною теорією. Можна мати нескінченно складні теорії революції, що оперують гіллястим категорійним апаратом, проте все стане набагато простіше, але й набагато цікавіше, якщо змінити точку зору або, почухавши потилицю, відмовитися від точки відліку як такої.
Наприклад, можна прийняти, що держави не існує. Її немає взагалі. Це – щось, що присутнє тільки
у пам’яті людей. Це – якийсь конструкт, ідея, вигідна правлячій верхівці, щоб сформулювати приналежність якоїсь людини до чогось і спрямувати її стадні інстинкти в продуктивне русло. Люди всерйоз починають думати про те, чи вигідно державі, скажімо, узяти новий кредит від МВФ або що можна зробити, щоб державі було краще або знайти винних у тому, хто робить державі гірше.
державі гірше. А піди запитай конкретного Петра, навіщо тобі, скажімо, Крим, то він і не знайде, що відповісти. Але горло дерти буде.
Набагато зручніше збирати данину, якщо це не акт рекету озброєного бандита, а “податки державі”. Але, різниці між рекетом і податками немає ніякої, навіть цілі формуються однаково: “для
захисту від інших бандитів”. Набагато зручніше мобілізувати натовп, вставивши йому в
мозок чергову ідеологію, метою якої буде “благо для держави”. Набагато зручніше попросити людей помирати під кулями, повиснувши на колючому дроті, якщо це “потрібно державі”.
Правда життя в тому, що правляча верхівка буде грабувати народ завжди до упору. Найкращі часи у “держави” чи “гірші”, взято буде все, що можна взяти. Межа лежить там, де більшість населення скаже “дістало” і піде в комору за вилами. Це не є свідомим поривом якоїсь “еліти”. Це – результат браконьєрства кількох “еліт”, які гребуть усе, до чого дотягнуться. Суспільство, в цьому випадку, завжди балансуватиме на межі соціального вибуху. Немає значення, чий Крим, скільки коштує нафта, скільки взяти у МВФ, і хто саме – президент країни. Краще жити народ не буде. Заберуть усе.
Дозвольте, скажете ви, а як же лікарні, дороги, освіта, громадський порядок? А тут жодного протиріччя немає. По-перше, всі ці речі створюються насамперед в інтересах правлячих еліт, як мінімум, щоб краще вести війну або краще бути готовим до війни з іншими бандитами. По-друге, ці речі, так звані суспільні блага, не можуть бути створені народом самостійно. Їх можна створювати тільки під примусом. А раз народ, за відсутності “держави”, не здатен мати суспільних благ, то правлячий клас, створивши такі блага шляхом насильницької мобілізації населення, продає їх потім йому ж, а не дарує, причому втридорога. Як продає? Починаючи від дешевої самореклами з перерізанням стрічечки біля дверей нової школи, закінчуючи більш м’яким “продажем”, за якого наявність нової лікарні або свіжої дороги дозволить подоїти народ ще більше, не викликавши нарікань.
Вище, у двох словах, було описано теорію стаціонарного бандита. Це теорія, згідно з якою, держава утворюється тоді, коли розбійник, не знайшовши в окрузі жодного не пограбованого вщент села, і не знайшовши більше засобів для прожитку, здогадується до того, що краще грабувати не до кінця, а залишити трохи, щоб село не вимерло від голоду, але щоб потім можна було це село регулярно доїти. Так само людина, по відношенню до природи, перейшла до сільського господарства тоді, коли полювання вже не могло прогодувати плем’я. Усе в лісі було з’їдено. Ця теорія передбачає наявність у держави якоїсь структури, яку можна зіставити з тим самим бандитом. Але, а як же тоді “західні демократії”?
У реальності бандитів багато. Це завжди – банда. Так чи інакше вони або самі зібралися разом, щоб полегшити собі завдання або їх “звела доля” або вони, почавши “обробляти” територію, опинилися в ситуації, коли на цій же території є інші бандити(банди) і треба домовлятися. Домовлятися треба, тому що існує дві конфліктні зони: Перша, це приватний обсяг надоїв кожного бандита, який можна збільшити за рахунок відбору у товариша по серпентарію. Друга – це загальний надій із “території доїння”. Його не можна перевищувати вище рівня терпимості народу.
Так, бандитам треба домовлятися. Як ОПЕК домовляється про межі видобутку нафти, так і бандити в структурах, які можна назвати “державою”, тобто більш-менш стійких, перебувають у стані договору. Це або явний договір, або “холодна війна”, або репутаційні відносини стримування, як в італійській мафії. Якщо банди не можуть домовитися, то вони, мобілізувавши населення, починають битися одна з одною. Приводом для бійки може слугувати те, що один із бандитів, який формально отримав владу в “державі” і повірив, що це, як його вчили в школі, є підставою для узурпації надоїв, перестає ділитися з іншими бандитами. Тоді інші бандити ставлять на центральній площі країни музичну сцену з величезними медійними екранами, роздають “наколоті апельсини” і мобілізують народ “для блага держави” проти знахабнілого узурпатора. Народ у підсумку як був жебраком, так і залишиться, але узурпатору доведеться відійти вбік. Буває добре, коли бандити мають якогось диспетчера. Тоді можна вирішувати конфлікти без залучення обурених натовпів. Але тоді “держава” стає залежною від здоров’я цього диспетчера. Також у такій державі залишається проблема браконьєрства – поділивши, за допомогою диспетчера, приватні джерела надоїв, вони доїтимуть народ до упору. Буває, коли бандити всерйоз вступають у договір і не порушують його з огляду на існування глибоких внутрішніх зв’язків, що роблять бандитів взаємозалежними. Такі бандитські утворення є найбільш стійкими, і те, що ми бачимо як результат “еволюції суспільства”, насправді є типовою “помилкою того, хто вижив”, і результатом природного відбору. Держави, в яких такого договору не було досягнуто, просто не існують довго. Так, такі держави існують просто зараз, але вони всі або порівняно молоді, або в них немає договорів між бандитами тільки тому, що бандит у державі – один-єдиний, що вкрай імовірно для невеликих, за населенням, країн. Тобто, ті самі “західні демократії” – це зрілі бандитські утворення, які знайшли формулу децентралізованої рівноваги.
У чому секрет їхнього успіху? Секрет простий. Договір дає змогу розв’язати проблему “загального надою” і створити картельну змову, за якої сторони дотримуються квот надою, як члени ОПЕК дотримуються квот видобутку нафти. Наявність договору дає змогу відійти від практики браконьєрства і видавлювання з народу наввипередки хто скільки може. Чому вигідно доїти трохи менше, ніж “до упору”? По-перше, це дає змогу підвищити цінність “бареля надою”. По-друге, для створення “аварійної подушки” на випадок непередбачених обставин. У разі війни або стихійного лиха, народ, який не доведений до ручки, буде здатний витримати більший удар, ніж народ, який видоїли до упору. Тобто, “аварійна подушка” потрібна правлячому класу так само, як дороги, загальна грамотність і розвинена система промислових стандартів. Це – засіб захисту своєї території доїння від інших потенційних доїтелів. Стає зрозуміло, що такі “держави” могли скластися тільки історично. Коли кордони “території доїння” мали якісь природні причини. Наявність “природних кордонів” визначала як і неприйнятні транзакційні витрати для зміни бандитом території доїння, так і неприйнятні транзакційні витрати для інших бандитів, які бажають збільшити свої надої за рахунок інших. Доводилося або домовлятися, або зникати з політичної карти. Жодна “держава”, чиї кордони були проведені кимось штучно, впоперек етносів, культур, географічних перешкод, найімовірніше, не буде спроможна до швидкого досягнення договору серед бандитів. У них або буде один бандит, або вони постійно перебуватимуть у стані реальної (або “оксамитової”) війни банд, або ситуація матиме видимість рівноваги, допоки живий “диспетчер”.
Дозволити населенню отримувати трохи більше, ніж потрібно для життя вигідно ще тому, що населенню ці надлишки дівати нікуди, окрім як інвестувати в бізнес тих самих бандитів Бандити, обмеживши свої грабіжницькі пориви договором, отримують додаткові блага. Сам договір такого роду, або сформована ситуація стримувань і противаг, еквівалентна такому договору, є також суспільним благом, але тільки в суспільстві бандитів, серед себе.
А що відбувається з “державою”, якою керують бандити-браконьєри, у разі зовнішньої загрози чи стихійних лих? Такій “державі” стає дуже погано. Смертельно погано. Вона стає легкою здобиччю для інших бандитів, якщо поруч із цією “державою” перебуває не “історично-децентралізована банда”, якій байдуже, що там за чужими землями (адже така банда давно перейшла від полювання і збиральництва до фермерства), а такий самий клубок браконьєрів, “держава-монобандит” або держава “браконьєри з диспетчером”.
Відсутність зовнішніх загроз також не врятує банду браконьєрів у разі серйозних проблем. Ми ж пам’ятаємо, що народ у такій державі постійно перебуває на межі “дістало, де мої вила”. І, за серйозних потрясінь, ця межа легко переступається. Люди, які знаються на історії, тут же згадають, як виверження ісландського вулкана Лакі з 1783-го до 1785-го року призвело до серії неврожайних років у Франції. Загрузлий у боргах король Франції Людовик XVI вже був не в силах ні зупинити кризу, ні нагодувати народ. І 14 липня 1789-го народ штурмував Бастилію і почалася одна з найкривавіших сторінок світової історії під назвою Велика французька революція, яка повністю перекроїла політичну карту Європи.
Але сьогодні браконьєри з країн третього світу не намагатимуться всерйоз, а не для пропаганди, компенсувати втрати населення, не заморожуватимуть кредити, не виплачуватимуть постраждалим компенсації, не піклуватимуться про біженців. Правда в тому, що бандитам-браконьєрам не страшно. У них стоїть напоготові заправлений бізнес-джет, а все найцінніше, зокрема й діти, вже давно перебуває поза територією доїння.
У бурхливому казані стихійних повстань згодом викристалізуються справжні озброєні банди, які контролюватимуть цілі території та доїтимуть населення, що на них перебуває. Молодим людям, які не мають роботи і засобів до існування, не залишиться іншого виходу, як приєднатися до цих банд. Тим більше, що зброя в руках робить секс і гроші доступнішими. Ці банди битимуться одна з одною і з залишками “легітимної влади”. Вони запроваджуватимуть терористичні методи управління, оскільки “м’який вплив”, зважаючи на відсутність легітимності, перестане діяти. Вони шукатимуть спонсорів і підтримку за кордоном, обіцяючи участь у розподілі майбутніх надоїв. А спонсори знайдуться, особливо, якщо стихійне лихо, що переповнило чашу народного терпіння, торкнулося і сусідів, яким терміново потрібно знайти нові джерела надоїв. Нові бандити займатимуться виготовленням і торгівлею наркотиками, викраденнями з метою викупу, виконанням “замовлень” сусідніх бандитів. Можливо, одна з банд чи новий картель зможе повалити залишки попередньої влади і тоді події назвуть революцією, але вже без оксамиту та квітів. А якщо попередні бандити зможуть побороти нових, то цей час назвуть “смутою”. Але це буде все одно – громадянська війна.