Asgard is not a place. Never was. Asgard is where our people stand.
Odin. Thor Ragnarok
<Вставте сюди ім’я країни> – не існує! Ні, правда. Усе, що ми знаємо про Росію, про Україну, про Чехію чи США, рівнозначно нашим знанням про Діда Мороза чи Джека Горобця. Ми спокійно говоримо про цих героїв, ми навіть приписуємо їм якісь дії. Дід Мороз приносить подарунки, наприклад. Усі знають, який вигляд має Дід Мороз, де він мешкає і яким чином потрапляє до оселі, щоб привітати дітлахів із Новим роком.
Країни, яку ви вважаєте батьківщиною, немає так само, як немає Діда Мороза. Якщо зникнуть люди, які пам’ятають про якусь країну, то країна зникне. Немає кордонів, окрім як на картах (а якщо вони є фізично, у вигляді стовпчиків, шлагбаумів або колючого дроту, то ці фізичні кордони було поставлено згідно з картами, а не навпаки. Якщо гори і моря на карту наносять за фактом їхнього існування в конкретному місці, то прикордонні стовпчики вкопують у землю там, де всі вірять, що вони мають стояти.
Мало того, навіть якщо кордони у країни зміняться, то це не означає, що країна зникла або стала іншою країною. Подивіться на те, як переміщалися кордони країн за весь час їхнього існування. Часто взагалі вони опинялися геть в іншому місці, по відношенню до того, де вони спочатку декларувалися.
То що таке країна, яку треба типу любити? Де вона, як її помацати? Пропаганда посилається на ім’я країни, як на щось універсальне для всіх. Як на Діда Мороза. Він у всіх приблизно однаковий. Борода, шуба, посох, малолітня супутниця… Але з країною ще гірше. Вона у всіх – різна. Для когось у пам’яті спливе двір серед хрущовок-п’ятиповерхівок. Для когось — озеро в яру за селом. Для когось — гори, в яких пасуться вівці. Усі представлять свою країну по-різному. Але всі думатимуть, що коли їм називають ім’я країни, то у всіх у голові буде одна й та сама картинка. Як із дідом Морозом.
Але ж це – обман. І, як і з усіма нереальними речами, людина прагне хоч якось впоратися з когнітивним дисонансом і починає намагатися матеріалізувати неіснуюче. Для цього навіть термін існує спеціальний: реіфікація. А для таких речей як країна чи Дід Мороз або цінність грошей є термін “інтерсуб’єктивна реальність”. Ну тобто, що є тільки в голові, а не в природі. Але в голові в багатьох одразу.
Як ми намагаємося матеріалізувати нереальне? Хтось бачив, щоб матеріальні речі обростали символікою? Є прапор чи гімн у вашого ноутбука чи пральної машини? Звісно, ні. Йому це не потрібно! А нематеріальним речам потрібно. Не можна повірити в те, чого немає, без створення символів і легенд. Потрібні прапори, герби, потрібні кордони, потрібні документи, які доводять, що країна існує. Так і церкви будують та ікони в них вішають тільки для того, щоб виникла хоча б якась матеріальна опора нематеріальної концепції бога. Тим паче, що бог у всіх у голові – різний.
Та й країна у всіх у голові різна. Досить машині пропаганди попрацювати над мізками населення, і вже ось воно – “історична справедливість”, “територіальні претензії”, “русскій мір”, чийсь (як виявляється) Крим і так далі. Хоча ніхто в жодній країні взагалі ніяк не відчув, що він придбав чи втратив Крим.
І якщо у типу країни є президент, то це президент чого? “Де в нас прокурор? У шостій палаті де раніше Наполеон був…”
Знаєте, за що Дісней платить акторці Елізабет Олсен, яка грає Багряну Відьму Ванду в кіновсесвіті Марвел, яка робить, із серйозним виглядом, паси руками і спрямовує “містичну енергію” проти своїх ворогів? За те, що вона здатна під час зйомок не засміятися в голос і продовжує водити навколо себе руками на серйозних щах.
Десь за те саме, платиться зарплата і “президенту країни”. Може, саме тому президентами стають професійні актори або клоуни?