Джаред Даймонд у своїй книжці “Рушниці, мікроби і сталь” (Jared Diamond “Guns, Germs and Steel”) у розділі, що має назву “від егалітаризму до клептократії”, вказав: “…мало стати очевидно, що за вождівства вперше викристалізувалася фундаментальна дилема всіх централізовано керованих, неегалітарних суспільств. У кращому разі такі суспільства роблять добру справу, надаючи дороговартісні послуги, які окремі люди організувати для себе просто не в силах. У гіршому – функціонують як клептократії, що безсоромно перерозподіляють сукупне багатство суспільства на користь вищих станів. Ці дві функції, шляхетна й егоїстична, нерозривно пов’язані, хоча найчастіше одна з них виражена сильніше, а інша слабкіше. Різниця між клептократом і мудрим володарем, між бароном-розбійником і суспільним благодійником лише кількісна – це питання того, яку саме частку від данини, отриманої з виробників, утримує еліта і чи задоволений народ тим, на які публічні потреби перерозподіляється решта. “
Таким чином, так чи інакше, будь-яка влада тією чи іншою мірою клептократична. Рівень клептократії, який може дозволити собі влада, залежить, як показано вище, від рівня організаційних витрат, яких має зазнати суспільство для усунення влади, від наявності конкурентів, здатних мобілізувати малі законспіровані групи і, звісно, від розміру суспільства. У малих прозорих суспільствах – племенах, рівень клептократії мінімальний. У великих, керованих за допомогою чиновників, які підтримують монополію влади на інформацію, він може досягати непропорційно великих значень за одночасного збереження відносної лояльності мас до правителя.
Д.Даймонд вказав на чотири очевидні речі, які змушений зробити клептократ для утримання влади:
- Роззброїти населення і озброїти еліту. Описаною вище термінологією – збільшити одночасно як організаційні витрати групи (потрібна, щонайменше, конспірація), так і витрати на видобуток суспільного блага – зміщення тирана.
- Перерозподілити зібрану данину так, щоб добути деяку кількість суспільних благ. Відповідно, зменшити витрати для суспільства від свого існування. Також варто зауважити, що в умовах монополії влади на інформацію правитель може вибрати певний сегмент суспільства, який можна безсоромно грабувати, і водночас покращувати певною мірою добробут для іншого сегмента, який володіє більшою чисельністю або більшою силою, порівняно з першим. Тобто правителю достатньо зменшувати витрати від свого існування не для всього суспільства, а для обраної більшості (чисельної або силової).
- Вибудувати ідеологію чи релігію, яка виправдовувала б клептократію та зменшувала б “інформаційну ентропію” серед населення, перетворюючи його на спільноту однодумців, готових жертвувати собою заради спільної мети. До появи соціальних мереж, жоден інший альтернативний шлях гомогенізації світосприйняття у населення, не був доступний взагалі. Що важливо зауважити, саме на релігійну або ідеологічну підтримку клептократи витрачають істотну частину зібраної данини.
- Вжити монопольне право застосування сили на благо. Описаною вище термінологією, вибудувати систему примусу і вибіркових мотивів для видобутку суспільних благ обраній половині населення.
Реалізувавши на першому етапі до кінця перший пункт, клептократ змушений приділяти увагу трьом, що залишилися. Стимуляції активності клептократа до пошуку нових рішень сприяє все та ж інформатизація групових дій, що призводить до скорочення організаційних витрат групи. Група, яка навчилася писати і вести протоколи ухвалення колективних рішень і складати правила ухвалення таких рішень, сильніша за неписьменну групу. Група, що володіє своїм ЗМІ – ще сильніша, а група, мобілізована соціальною мережею, сильніша за всі попередні. Тобто, за сучасних умов беззбройна група несе вкрай незначні організаційні витрати і має справу тільки з витратами з видобутку суспільного блага.
Потім клептократ регулює другий пункт. Регулює доти, доки пограбованій частині суспільства стає нічого втрачати, окрім своїх кайданів, і експлуатована частина мобілізується для захисту своїх прав, подолавши організаційні витрати або скориставшись розвитком технологій, що їх зменшують. Що й сталося на рубежі 19-20 століть зі зростанням профспілкового руху та організацій типу Комінтерн і Социнтерн.
Клептократу залишаються два останні пункти, які безпосередньо залежать від процесу перерозподілу зібраної данини вже без можливості грабежу частини населення. Якщо на попередньому етапі клептократ розв’язував питання за допомогою перерозподілу тягаря данини серед населення, то на цьому етапі клептократ уже починає витрачати зібрану данину. Якщо клептократ візьметься за 3-й пункт, як явно дешевший, то він буде вибудовувати потужну ідеологічну машину або тоталітарний режим. Таке явище ми спостерігали на початку та середині 20-століття. Ця практика, однак, має обмеження, пов’язані з поступовою ерозією монополії клептократа на інформацію, розвитком незалежних або таких, що належать конкуруючим партіям, ЗМІ, соціальних мереж та підвищенням вимог суспільства до прозорості дій правителя, що виражається у виникненні поняття “публічна персона”.
Нарешті, реалізація 4-го пункту виражається у створенні дедалі більшої кількості благ, яким надають характер суспільних (як приклад, безкоштовна або умовно освіта і медобслуговування, немонетизовані пільги для студентів і пенсіонерів). Цей процес ми можемо спостерігати з кінця 20-го століття, коли низка країн у своєму розвитку досягли практично ідеалів соціалізму. І зараз ступінь розвиненості країн характеризується саме різноманітністю усуспільнених благ.
При цьому, в умовах асиметрії інформації між владою і населенням, населення сприймає такі суспільні блага, як хороші новини, не надаючи значення тому, що більше грошей витрачено на суспільні блага, то більше осяде в кишені клептократа, вже позбавленого всіх інших інструментів утримання влади. І навіть усвідомлення клептократичних мотивів усе одно раціоналізується населенням: “Ну і що, що зять мера – господар фабрики.