Кожна людина, сама того не усвідомлюючи, є носієм сотень, якщо не тисяч вірусів, але вірусів не біологічних, а іншого роду. Тих, які схожі на комп’ютерні віруси. Що важливо, що і комп’ютерні, і фізичні віруси відповідають мінімальними вимогами, які висуваються до живих організмів: вони смертні, вони розмножуються, вони еволюціонують.
Так, вірус не здатний жити окремо від господаря. Так, вірусу для розмноження потрібен чужий апарат реплікації, який він змушує працювати на себе. Клітина, заражена вірусом, починає виробляти не білки, які вона повинна штампувати, згідно з програмою, записаною на ДНК, а віруси. Тому шкідливі комп’ютерні програми і називають вірусами, а не бактеріями. Комп’ютерний вірус не здатний розмножитися без комп’ютера. Але він здатний змусити комп’ютер виробляти свої копії.
Тепер уявімо собі якусь ідею. Це може бути думка, картинка, документ, жарт або навіть ціле релігійне вчення. Якщо раптом ця ідея стимулюватиме її носія передавати її оточуючим і, якщо раптом серед оточуючих знайдеться достатня кількість осіб, сприйнятливих до цієї ідеї, то ми отримуємо ще один варіант вірусу. Чисто інформаційний вірус. Або як кажуть учені, мем – одиниця культурної інформації. Мемом можна вважати будь-яку ідею, символ, манеру або образ дії, що свідомо чи несвідомо передаються від людини до людини за допомогою мови, письма, відео, ритуалів, жестів тощо. Концепція мема і сам термін були запропоновані еволюційним біологом Річардом Докінзом 1976 року в книзі “Егоїстичний ген”. Докінз запропонував ідею про те, що вся культурна інформація складається з базових одиниць – мемів, так само, як біологічна інформація складається з генів; і так само, як гени, меми піддаються природному добору, мутації та штучній селекції.
Людський мозок є благодатним середовищем для розмноження в ньому культурних вірусів. Цьому сприяють п’ять дуже цікавих явищ: раціоналізація, влипання, громадська думка, самопереконання і взаємне зараження.
Table of Contents
Раціоналізація
Люди спочатку діють інстинктивно, а вже потім, свідомо “підводять” логічне обґрунтування своїм діям. Наприклад, агресія – цілком позитивний інстинкт, який дає змогу виду розселятися на більшій території так, щоб особини не заважали одна одній жити і розмножуватися. В умовах міста агресія пригнічена, але вихід інстинкту потрібен. Для цього існують стадіони, комп’ютерні ігри та фільми-бойовики. І коли є причина для “праведного гніву”, то людина з радістю вивільняє свій інстинктивний порив, після чого знаходить тисячу виправдань своїм діям. Революціонер, який раціоналізує, навіть не намагається зупинитися й усвідомити, що кидання в міліцію коктейлів Молотова не допомагає вирішити його особисті проблеми, пов’язані, так, насамперед із корумпованістю влади як такої, а не з присутністю якихось персоналій у цій владі. Революціонер, який раціоналізує, пропустить повз себе факт, який впадає в око, що “опозиції” зовсім не потрібна революція і зміна укладу. Їм потрібна та сама годівниця і та сама вибудувана система, але щоб на верхній жердинці в курнику сиділи вони, а не Янукович з Азаровим.
Така сама раціоналізація змушує людей впиватися цілком інстинктивними речами, такими як виникнення на Майдані ієрархії та самоорганізації. При цьому раціоналізований революціонер, який впивається від надихаючого наркотику ейфорії масової дії, пропустить повз себе історії на кшталт “викрадення Булатова” або “політичної розправи з Чорновіл”. І їм у цьому допоможе преса, яка буде спеціально для промитих мізків подавати ту інформацію, до якої ці мізки будуть більш сприйнятливі. Булатова – звісно катували. Чорновіл – звичайно СБУ, ФСБ і чорти лисі переслідували. Раціоналізуючий революціонер палко бажатиме й надалі поширювати меми-віруси про “снайперів на дахах, що стріляють набоями для мисливських рушниць”, про “завтра буде штурм майдану”, про “15 років за перевезення покришок”.
Влипання
Властиве людині когнітивне спотворення, що змушує приймати безповоротні витрати, понесені в минулому, як аргумент для ухвалення рішень у майбутньому. Складно? Ок, скажу простіше: Часто дівчата готові сказати “так” на пропозицію молодого чоловіка тільки тому, що “я ж із ним уже так довго зустрічалася”. Їм шкода витраченого часу і вони хочуть його зробити “корисним”, роблячи, при цьому, зовсім не логічний вчинок. Так само як Панамський канал, який вирішили продовжувати будувати навіть після того, як було запропоновано проєкт Нікарагуанського каналу, який можна було б швидше реалізувати, він був би значно дешевшим за частину Панамського каналу, що залишилася, потребував би менше ресурсів та інженерних споруд, був би ширшим та зручнішим у судноплавстві. Як же так! Адже вже вирили стільки. Що викидати і забувати? Логічно так – забути і будувати канал у Нікарагуа.
Тепер подивимося на революціонера на Майдані або “опролченця ДНР”. Усі все зрозуміли? Що, він даремно на морозі стояв? Що, він даремно ризикував здоров’ям і конфліктами з органами правопорядку? Що він весь цей час боровся ні за що? Ні, треба продовжувати боротися. Боротися до переможного кінця! Адже не дарма ж ми стільки сил і часу угробили? Але правда в тому, що не має значення даремно чи не даремно занапащені сили і ресурси. Не можна брати до уваги те, що все одно вже не повернеш.
Громадська думка
Переважна частина, 95-98%, населення – конформісти. Люди, які дивляться на оточуючих для формування своєї, вірніше, нібито своєї думки. У 70-ті роки ХХ століття, коли було виявлено ці явища, проводили багато психологічних експериментів, у яких людина, під тиском суспільства, починала сама вірити в явну неправду і сама доводити те саме, що й інші.
Одного разу студентам показували пари облич на фотографіях і запитували, чи одна й та сама людина зображена на фотографіях. І в аудиторії по черзі запитували “підставних” студентів, і вони вставали й доводили, що двоє, зображених на фотографіях, – насправді одна й та сама людина, але в різному гримі. Останнім запитували “піддослідного” студента, який… так, теж починав вигадувати свої власні аргументи на користь того, що дві абсолютно різні людини на фото – одна й та сама особа. Ще вчені “знущалися” з дітей у дитячому садку, коли у всіх діток запитували, чи солодка каша, і всі дітки відповідали – так, солодка. А останньою запитували дитину, якій підсовували солону кашу і вона відповідала, що… каша солодка.
Цією властивістю людської поведінки користуються релігійні проповідники. Як правило, 10% людей, які сидять у залі для проповіді – трупа “театру”, з яким гастролює проповідник. Вони першими кричать “Алілуя”, першими несуть пожертви, першими заспівують релігійні гімни. Решта просто поводяться як оселедець у косяку – слідують за ведучими.
Людина, яка потрапила в середовище, у якому всі говорять одне й те саме, у 99% випадків сама заражається цими ідеями і починає транслювати їх далі. Революційні меми отримують благодатний ґрунт, який так само родючий, як “ґрунт” у мізках членів тоталітарних сект.
Самонавіювання
Китайці дуже плідно використовували цю властивість людського мозку, коли перевиховували американських військовополонених, які потрапили в полон до китайців під час корейської війни. Спочатку в полоненого запитували, чи вважає він лад у США ідеальним. Людина відповідала, що не зовсім. Потім вони просили написати невеличке есе на цю тему: Щоб він хотів поліпшити в США і що хорошого він бачить у комунізмі, що варто було б впровадити в Америці. Ну, чому б ні. Написав. Потім цю статтю зачитують по гучномовець на весь табір. Ось, мовляв, думка Джона Сміта про безробіття в США і розв’язання того питання в Китаї. На Джона починають нападати товариші по службі з претензіями, що він зрадник. А Джон… Джон починає захищатися і таким чином ще більше вірити в те, що написав. Так, через пару-трійку сеансів, Джон стає комуністом. З цією проблемою зіткнулися потім американські психологи і соціологи, коли стали спостерігати за солдатами, які повернулися з ворожого полону, які перетворилися на затятих прихильників Китаю і комунізму, і на супротивників “прогнилого Заходу”. Що більше людину запитувати, навіщо вона стоїть на барикадах, то більше вона вмикатиме в себе самопереконання і відстоюватиме правоту своєї точки зору. Бесіда з такою людиною зведеться до того, що вона визнає, що: так, Майдан/ДНР – глухий кут і каналізація протесту, так, не злодія міняти треба, а систему перебудовувати, так, Захід/Росія не допоможе, так, якщо Майдан/ДНР переможе, то до влади прийдуть Швондери, так, мною маніпулюють, так, так… Але Майдан/ДНР краще ніж нічого. Подайте мені нову шину!
Взаємне зараження
Влітку 2005 року група дослідників відібрала 63 жителя штату Колорадо, щоб обговорити три спірні питання: одностатеві шлюби, політику, спрямовану на усунення наслідків дискримінації, і глобальне потепління. Близько половини учасників були консерваторами з міста Колорадо-Спрінгс, тоді як іншу половину становили ліберали, які живуть у місті Боулдер. Після того як учасники заповнили опитувальні листи про свої особисті погляди за трьома темами, вони були розділені на десять груп: п’ять консервативних і п’ять ліберальних. Потім кожна група протягом деякого часу обговорювала питання з метою досягнення консенсусу щодо кожного з них. Після обговорення учасники знову заповнили опитувальні листи.
Результати дослідження вражали. У кожному випадку обговорення серед однодумців призвело до того, що дослідники назвали “ідеологічним посиленням”. Погляди людей загострилися і зміцнилися:
“По-перше, групи з міста Боулдер стали дотримуватися ще більш ліберальних поглядів з усіх трьох питань; групи з Колорадо-Спрінгс – ще більш консервативних. Таким чином, обговорення сприяло посиленню екстремізму. По-друге, у кожній групі спостерігалося збільшення консенсусу і зниження різноманітності в поглядах учасників… По-третє, унаслідок обговорень різко посилилися відмінності поглядів ліберально налаштованих мешканців міста Боулдер та консервативних мешканців Колорадо-Спрінгс. До початку обговорення відзначалися значні збіги поглядів людей із двох різних міст. Після обговорення кількість цих збігів істотно зменшилася”.
Дослідження виявило особливість людської природи та групової динаміки, яку вже давно відзначили психологи: що більше люди обмінюються інформацією з іншими людьми, що мають схожий світогляд, то екстремальнішими стають їхні власні погляди. Один з організаторів колорадського експерименту, професор Чиказького університету Кесс Санстейн у своїй книжці “Інфотопія” (Infotopia) пояснює: “Коли об’єднуються однодумці, це часто призводить до посилення їхніх упереджень та поширення хибних уявлень”. Вони “в кінцевому підсумку приймають більш екстремальну позицію, ніж до початку обговорення”. Це явище, про яке повідомляє Санстейн, зафіксоване “в сотнях досліджень, проведених більш як у десяти країнах”, може в найгіршому разі “закласти основу екстремізму і навіть фанатизму та тероризму”…