У більшості держав, у яких люди розмовляють російською мовою, громадяни не довіряють поліції. Поліція нездатна запобігти крадіжці або вбивству. Поліція не переслідує злодіїв, а займається політикою. Поліція не охороняє правопорядок.
Водночас нам із кожної праски розповідають, які люди – погані й підлі. Подивіться на те, що ллється вам у мозок – суцільний негатив про людей: від сюжетів кіно до сюжетів новин. І, тому що люди – безсовісні негідники, потрібна держава, яка стежитиме за законністю. Ага…
За фактом ми бачимо, що держава не захищає народ від злочинців, але злочинність не розквітає пишним цвітом. То що відбувається? Може люди, насправді – хороші і поганих вкрай мало? Так воно і є. Але стаття не про те, що люди – хороші, а про те, що держава навмисно стравлює людей один з одним. Щоб люди побоювалися сусіда, а не упиря при владі.
Соціальний психолог Музафер Шериф відомий своїм експериментом із дітьми, де він створив дві групи дітей, які, згодом, почали самостійно боротися одна з одною. Він назвав це “Реалістичною теорією конфлікту” і зняв плюшок і хайпу. Тільки є одне “але”. Це був його другий експеримент. У першому експерименті групи дітей відмовилися воювати одна з одною і навіть потім, коли дослідники їх стравлювали, вони однаково поверталися до кооперації та взагалі зрозуміли, що ними маніпулюють.
У другому експерименті Музафер Шериф, окрім класичних прийомів підбурювання (явно несправедливе суддівство у змаганнях як приклад), через асистентів, які грали ролі “піонервожатих”, дав дітям знати, що їм треба остерігатися другу групу, можливо, з огляду на заразну хворобу. Також він обмежив контакти між групами, щоб групи не спілкувалися і не бачили одна одну. І вуаля, експеримент “вдався”. Команди дітей почали конфліктувати, грабувати одна одну і знищувати чуже майно. Зауважте, знищувати, а не привласнювати. Хоча теорія Музафера Шерифа, підкріплена цим експериментом, заявляє, що конфлікти виникають в умовах боротьби за обмежені ресурси. То якщо вони обмежені, то навіщо їх знищувати, а не привласнювати? Ну, гаразд. Не про те йдеться.
А мова про те, що з усього спектра антиепідемічних заходів, держава обрала найбільш “Музаферівські”.
- “Остерігайтеся оточуючих”
- “Закривайте обличчя”
- “Скоротіть контакти”
- “Не хапайтеся за руку”
Те, що антисептики не знищують коронавірус написано на кожному флаконі – антисептики це від бактерій. Жоден флакон не містить напису про захист від коронавірусу, хоча це було б сильним маркетинговим ходом в умовах загальної паніки. І справді, якби можна було спиртиком знищувати віруси, то не було б СНІДу.
Те, що вірус не передається контактним шляхом було доведено ще навесні 2020 року і є статті на цю тему. Те, що вірус майже не переноситься “через руки в рот або очі” теж давно відомо. Але за руки не вітатися!
Те, що вірусу байдуже, яка у вас на обличчі ганчірка (він не просочиться тільки через справжній протигаз) також відомо давно. Але ви закривайте одне від одного обличчя. Ми навіть розповімо вам про мікрокраплі, які ганчірка затримує. Напевно. Тільки мікрокраплі можуть бути як завгодно малі. Немає “мінімального розміру краплі”, щоб вона затримувалася намордником.
Будь-хто, хто товаришує зі статистикою, здатний поділити кількість заражень на день на населення своєї країни і зрозуміти, що ймовірність заразиться від конкретної випадкової людини рідко перевищувала 2 проміле. Що можна порівняти з імовірністю загинути в ДТП протягом року. Але нам потрібно побоюватися оточуючих і треба обмежувати контакти.
Будь-який житель України або Росії підтвердить, що епідемія йшла своєю чергою, заразивши третину населення щонайменше (антитіла виявлено у третини людей з випадкової вибірки). Тобто, всі вищеописані заходи не допомогли, та й не допомогли б у боротьбі з епідемією.
Про що це все? А про те, що замість боротьби з епідемією, швидкої і рішучої, влада скористалася можливістю ще більше атомізувати суспільство і десоціалізувати людей. Змусити їх дивитися один на одного як на ворогів і благати доброго царя навести порядок і справедливість. Шах і мат, суспільство. Музафер Шериф схвалює.
Хочете ще вишеньку на торті? Нас лякають моторошною статистикою, у якій рівень смертності (кількість смертей на 1000 населення) у 2020-2021 роках зростає. Але нам не кажуть правди. У країнах, де смертність зростає, вона зростає починаючи з 2010 року – це смертність постарілих бебі-бумерів, повоєнного покоління, людей, які народилися після війни в незвично великій кількості і які зараз, на жаль, доживають свій вік. Тобто, зберігається тренд. Але інша частина правди в тому, що є ще й країни, де смертність падає, порівняно з минулими роками.
Я не ковідіот. Не заперечую існування вірусу, його важких наслідків, необхідності масової вакцинації, розумних заходів безпеки, наявність надлишкової смертності (але в рамках тренду). Водночас, панове, нас обманюють і стравлюють одне з одним. Озирніться, щоб переконатися.