Що таке справедливість? Ми часто чуємо про те, що справедливість має восторжествувати, про те, що щось – справедливо, а щось ні. Ми хочемо жити у справедливому суспільстві, щоб у нас був справедливий суд і справедлива влада. Питанням, що таке справедливість, переймався ще Платон у своїй книзі “Держава”, але відповіді він так і не знайшов. Та її й не можна знайти.
Щойно ви зустрінете людину, яка скаже, що знає, що таке справедливість, – спробуйте їй запропонувати задачу на справедливий розподіл оплати за користування ліфтом у під’їзді. Порівну? “Взяти і поділити”? Ні, не справедливо. Люди платять порівну тільки тому, що будь-який більш справедливий (дзинь) спосіб обліку користування ліфтом, автоматично здорожує і ускладнює саму транзакцію.
Ок, а якщо знехтувати транзакційними витратами, то як буде справедливо ділити? За поверхами? Теж ні. За кількістю поїздок? А в когось багато гостей і що, йому щоразу бігати вниз, щоб передати їм смарт-карту з депозитом? А якщо хтось їздить сам, а хтось регулярно возить роялі? А як рахувати пасажирів, що підсіли, дорогою вниз? Можливо, по-справжньому справедливе рішення і можливе, але справедливим воно все одно буде не тому, що “все порівну було враховано”, а тому, що всі учасники угоди погодяться із запропонованим механізмом розподілу. Стоп! Значить, справедливо це не “якось саме”, а “так, щоб усім було приємно”
Зрозуміло! Немає сенсу намагатися зрозуміти, що таке справедливість. Адже сенс слова “справедливість”, який ми хочемо визначити, найлегше знайти в тому, як ми користуємося цим словом. А користуємося ми ним тільки у зв’язці зі словом “почуття”. У нас виникає “почуття справедливості”. Тобто, це – просто емоція. Мало того, емоція справедливості притаманна не тільки людям, а й іншим досить інтелектуально розвиненим тваринам. Від собак до гусей. Почуття справедливості – необхідний інструмент взаємодії стадних тварин, які організовуються в ієрархічні/репутаційні групи.
Справедливість – це закладена всередині нас нейромедіаторна система підкріплення, що включає “добре”, якщо нас задовольняє результат угоди/транзакції. Особисто кожного з нас. Для когось рішення суду буде справедливим, а для когось ні. Не буває універсальної справедливості, як не буває універсальної краси. Так, є “середньоочікувана” оцінка того, що щось красиво, а щось ні. Щось смачно, а щось огидно. Але, все одно, смак, почуття прекрасного і почуття справедливості у кожного своє.
Без розуміння того, що таке для нас “справедливість”, ми не зможемо говорити про репутацію. Бо репутація, це – теж почуття. Це почуття очікування результатів угоди. Буде вона справедлива чи ні? Чи відчуваємо ми почуття справедливості від угоди чи ні? Чи виділяється у нас, від очікування угоди, кортизол або дофамін? Ось, що таке репутація. І так само – почуття репутації – закладено в нас. Без існування репутації не змогли б існувати ієрархічні групи. Ватажок зграї утримує своє лідерство не тому, що він щодня б’ється з усіма підряд – йому б сил не вистачило. Він утримує своє лідерство тому, що кожен інший член зграї здатний передбачити для себе результат транзакції з ватажком під назвою “бійка”. У ватажка є репутація і він її, в міру сил, підтримує.
Тепер поговоримо про одноразові виделки. Яка виделка краща: срібна чи пластикова? Той, хто не поспішив із відповіддю, резонно зауважить – дивлячись для чого. Якщо для походу, то – пластикова. Якщо для вечері при свічках – срібна. Це ж стосується і відповіді на запитання про те, яка виделка якісніша. А що таке якість? Можна, звісно, написати ще кілька абзаців і дійти до того, що і так уже є. Але можна просто процитувати текст ISO 9000 – стандарту забезпечення якості. Інші люди вже постаралися дати цілком коректне визначення: “Якість – ступінь відповідності сукупності властивих характеристик вимогам”. Тобто, ми висуваємо вимоги і чекаємо, чи буде щось їм відповідати. Тобто, ми, як і у випадку з репутацією, говоримо про наші очікування. Якщо коротко, то якість – це відповідність очікуванням.
І знову ми можемо повернутися до почуттів. Чи справедливо продавати пластикову виделку дорожче за срібну? Здається, що, в загальному випадку, ні. Але обидві виделки якісні та відповідають нашим очікуванням. Напевно, до списку очікувань має потрапити і ціна. Але тоді не буває “дорого і якісно”. Якщо дорого, то вже – не якісно 🙂 Якісно це коли ціна – справедлива. Тобто, ми знову повернулися до емоційної оцінки.
Але, якщо репутація це – почуття очікування результату угоди, то воно ходить десь поруч із визначенням якості та справедливості. По суті, ми говоримо про одне й те саме. І якщо якість вдалося формалізувати, то ніщо не заважає формалізувати і репутацію. І, нібито, перші кроки в цьому напрямі вже йдуть. Ми спостерігаємо “плюсики в карму”, ми бачимо “лайки” в соц. мережах… але чогось не вистачає. Бракує простої речі – карма і лайки не завжди використовуються для оцінки очікувань від угоди. Навіть навпаки. Ми читаємо чийсь коментар, а потім уже дивимося на карму письменника. З іншого боку, ми більше приділятимемо уваги тому, що сподобалося іншим людям. Сенс витрачати час на читання всієї стрічки, якщо можна зосередитися тільки на “зіркових” статтях? Сенс купувати квиток у кіно, якщо про цей фільм чути тільки негативні відгуки. А якщо це арт-хаус кіно “на любителя”? Чи можна тоді орієнтуватися на масу “плюсиків” навпроти назви цього фільму?
А ось ще питання: ось людина, ми її попросили полагодити нам унітаз і вона зробила це не якісно – результат роботи не відповідав очікуванням: дорого запросила, зламала щось по ходу або довго возилася, що теж означає, що вона витратила більше ваших коштів, ніж очікувалося. Або унітаз через півгодини зламався і ви, виходить, заплатили не за 10 років роботи унітазу, а за 30 хвилин. У цієї людини тепер погана репутація в наших очах? Так. Але, з іншого боку, це був не сантехнік, а чудовий стоматолог. Як ваш “мінус” у карму людини допоможе оцінити іншим очікування від угоди з нею, як зі стоматологом? Чи можна взагалі міряти репутацію плюсиками? Але ж, виходить, що репутація, якщо ми говоримо не про “почуття”, а про якусь цифрову репутацію, має бути багатовимірною. Піпл, який набігає натовпом і ставить “плюсики” “котикам і цицькам”, абсолютно не допомагає інтелектуалу в пошуках хорошого “розумного” чтива. Соціальні мережі, це вже зараз зрозуміло, скочуються в глибоку кризу. Вони створювалися для іншого інтернету, який був ще 10-15 років тому – інтернету людей з університетською освітою, які знали ціну інформації. Зараз же інтернет – у кожного пацанчика зі смартфоном, і в цього пацанчика або тілочки є теж думка, яка важить рівно стільки ж, скільки і думка Стівена Хокіїнга. Тобто, системи, в якій “плюсики” одновимірні і рівноправні перестають інформувати людей про корисність матеріалу саме для них. Хто, цікаво, перший придумає систему з багатовимірною і “ваговою”, але водночас зручною з погляду користувача, системою цифрової репутації? Ця людина змінить наш світ і зробить його справедливим і якісним.
Тільки от навіщо? По-перше це – красиво (с) анекдот. Чому нам подобається сама ідея оцифрування репутації? Що в основі нашого бажання вміти оцінювати результат угоди до її здійснення? На це в нас є дві причини.
Перша причина – біологічна. Ми – ті самі, ієрархічні тварини, які звикли покладатися на репутацію у своїх відносинах з іншими людьми та організаціями. Але ми зараз живемо зовсім не в репутаційних спільнотах. Людина не в силах утримати інформацію про кількість сутностей, що перевищують число Данбара. При цьому, нам старанно забили осередки “репутаційної пам’яті” політиками і брендами. Ми вибудовуємо відносини з людьми не на основі репутації, а на основі універсальних правил, які називаються “ввічливістю” або “рівнем культури”.
І ми страждаємо від цього. Ми не почуваємося в безпеці. Ми змушені шукати захисту в тих, кого знаємо або думаємо, що знаємо. Адже репутація, як і “впізнавання” – суто біологічна функція. І, якщо нам показати 1000 разів одну й ту саму морду, то ми думатимемо, що ми її знаємо, тим паче, що особисто нам ця “морда” нічого поганого не зробила – наша біологічна сутність не пам’ятає персональної транзакції з “мордою”, що закінчилася для нас “несправедливо”. Морді можна вірити. Морда погана? Нііі… бояри погані, а морда – хороша. Це емоції – базові драйвери нашої тваринної поведінки. А результат нас розчаровує.
В анонімній спільноті пробитися до влади має більше шансів той, хто є витонченим негідником і здатен ігнорувати ті інстинктивні обмежувачі, що закладені в кожному з нас. Той, хто здатен ігнорувати мораль – систему поведінкових реакцій, покликаних підтримувати репутацію в групі. А сенсу її підтримувати, якщо всі навколо – чужинці і завтра ти з цією людиною не побачишся? Кради-вбивай-лови-гусей! Адже світ насправді тримається не тому, що поліція охороняє наш спокій, а тому що люди, у своїй масі, просто не здатні на погані вчинки. А ті, хто так чи інакше здатен, все одно, як правило, раціоналізує свою поведінку, роблячи її чесною і справедливою, як мінімум у власних очах. Наявність якоїсь електронної милиці для нашого мозку, здатної відстежувати й пам’ятати репутацію кожного, – ось та сама мрія, яку плекають усі ті, хто намагається щось зробити в цьому напрямі. Не буде політиків-злодіїв і просто злодіїв. Не буде продавців-шахраїв. Не буде водіїв-хамів. Не буде сусідів-упирів. Прямо рай на землі. Ні, правда.
Друга причина, через яку нам гостро захотілося цифрової репутації – милиці для мозку, – це зміни, які відбуваються з економікою, що називається “постіндустріальна”. Це – економіка послуг. У послуг, на відміну від товарів, є одна неприємна властивість. Ви не здатні оцінити якість послуги до її придбання. Якщо звичайний товар ви можете помацати, зважити, спробувати, то послугу – ні. Нам доводиться довіряти перукареві, лікарю, адвокату. Нам доводиться або купувати кота в мішку, або покладатися на чиюсь чужу оцінку, тобто користуватися рекомендаціями. На ринку, на якому оцінити товар до його купівлі не можна, повинен і обов’язково настає колапс. Це показав ще Дж. Акрелоф у своїй статті про ринок “лимонів”. Якісні постачальники просто підуть з ринку, а споживачі, залишившись наодинці з шахраями, відмовляться від здійснення на ньому угод. А рекомендації – занадто вузький струмочок необхідної нам інформації. Мало того, ми часто не здатні оцінити репутацію самого рекомендодавця. Що нам може сказати про якість п’ятизіркового готелю в Єгипті людина, яка у своєму житті бувала тільки в цьому готелі і більше ні в якому іншому? Так, вона буде хвалити цей готель. Відпочинок у ньому напевно перевищить її очікування. А насправді, наскільки гарний цей готель, ми так і не дізнаємося, якщо слухатимемо тільки цього рекомендодателя. А якщо він узагалі роздає рекомендації не щиро, а має якийсь інтерес?
І тому ми мріємо про якусь справедливу систему, в якій постачальники послуг могли б заробляти репутацію, а споживачі цією інформацією користуватися. Але, як написано було вище, доти, доки цифрова репутація буде “одновимірною”, жодним чином не пов’язаною з результатами угоди і не матиме “ваги”, то користуватися такими системами буде важко.