Уся справа в такій штуці як антиселекція. Цей феномен існує в багатьох сферах економіки і фінансів, але в страхуванні він фактично визначає правила гри.
Суть антиселекції в тому, що застрахований знає дещо більше про ризик, ніж страхова компанія. Наприклад. Страхова компанія вирішила продавати поліси страхування від пожежі. Подивилася на кількість будинків у місті, подивилася на кількість пожеж на рік, поділила одне на інше, додала прибутку і вуаля – отримала страховий тариф.
Клієнти подивилися, почухали ріпу, і пішли страхуватися. Насамперед, звісно, побігли ті, у кого будинки дерев’яні і дах солом’яний. Минув фінансовий рік, страхова компанія подивилася і побачила, що портфель у неї збитковий. Почали аналізувати, ввели диференціацію тарифів. Матеріал будинку, матеріал даху, яке опалення, як далеко пожежна частина, чи є сигналізація. Тепер, щоб укласти поліс, треба заповнити дуже довгу анкету. Та й ціна тепер варіюється. Тобто, клієнти і так не розуміли, навіщо їм страхувати свій цегляний будинок із вбудованими спринклерами, а тепер і поготів перестали розуміти, за що вони платять гроші. Але хтось все одно прийшов і купив поліс.
Минув ще один фінансовий рік і страхова компанія знову порахувала збитки. Зрозуміло, поліс швидше куплять ті, у кого пожежа ймовірніша. Усіх факторів в анкеті не врахуєш. А клієнт про ймовірність пожежі знає більше, ніж страхова. Що робить страхова компанія? Піднімає тарифи. Що роблять клієнти? Сумлінні клієнти з низьким ризиком ще менше хочуть страхуватися. А клієнти, у яких пожежа ось-ось почнеться, страхуються далі. Їм все одно, скільки поліс коштує, адже пожежа точно станеться. Це перебільшено, звісно.
У медичному страхуванні та сама картина. Страхуватися побіжать не надто здорові, страхова підвищуватиме тарифи, відсіваючи, таким чином, дедалі більше й більше сумлінних клієнтів. У підсумку, медична страховка коштує шалені гроші, обгороджена частоколом умов і винятків, і не продається масово ніяк. З точки зору страхової компанії, якщо ти купуєш собі страховку, то ти точно маєш намір лікуватися. У вироджених випадках, страховка коштуватиме вдвічі більше, ніж очікуване середнє лікування. Потрібно і на ризик, і на прибуток закластися ж.
Що можна зробити? Треба зробити так, щоб застрахований, той хлопець, який знає про свої ризики все, не брав участі в ухваленні рішення про страхування. Як цього домогтися? Будь-якими видами групового страхування: працівники підприємства, власники кредитних карток тощо. Для порівняння, страхування від хвороби під час подорожі коштує, в роздріб, 200-300 євро на рік. Така ж страховка, що продається у складі “пакету” разом із кредитною карткою, коштує 5-20 євро на рік. Різниця в ціні 10-20 разів! І так, 95% застрахованих заплатять “за того хлопця”, який зламав ногу, катаючись на лижах.
Тепер дивимося на страхування, які нібито треба всім: страхування відповідальності водія або медичне страхування. Адже настання страхових випадків за цими страховками практично гарантоване для кожного. Не цього року, так наступного. І якщо таке страхування буде добровільним, то коштуватиме воно шалені гроші. А якщо зобов’язати страхуватися всіх, то доступ до якісної медицини не залежатиме від товщини гаманця. Гуманізм, справедливість, ось це ось усе.
Держава вміє тільки в насильство. Все, що держава здатна робити, це застосовувати силу. Придатна держава створює, за допомогою насильства, суспільні блага. Гнила держава тупо годує силовиків. Суспільне благо, це такий товар, яким користуватися можуть усі, але яке коштує грошей. Без насильства його не створиш. Треба зобов’язати платити дорожній збір, щоб усі могли їздити хорошими дорогами. Треба зобов’язати купувати страховки, щоб усі мали можливість лікуватися за недорого.
А питання, чому це раптом здорові платять за хворих, це питання швидше філософське. У здорових є два варіанти: купувати страховку в 10 разів дорожче (при індивідуальному страхуванні) або переплачувати всього 20-30%, оплачуючи лікування наркомана або жиробаса. Якщо відкинути такі ефемерні явища як “справедливість”, то вигідніший другий варіант.
До речі, про справедливість. Різні суспільства по різному бачать що справедливо, а що ні.
Ось, наприклад, дилема: Треба дати гроші нужденному, але тоді гроші отримає ще й той, кому вони не потрібні. У Європі виберуть “заплатити нужденному”. У США і Росії виберуть “ні копійки шахраям”. У США витратять мільйон баксів, щоб “восторжествувала справедливість” і злодій, який вкрав килим у чужому будинку, після тривалого суду, отримав “по заслугах” і сів на кілька років у в’язницю, де його годуватимуть, одягатимуть і охоронятимуть. У Європі злодія і до в’язниці-то не посадять. Велика честь. Але за ним будуть ретельно стежити на волі і витратять гроші (набагато менші) на допомогу для нього, навчання і соціалізацію. З точки зору американця це виглядає як несправедливість: Він вкрав, а йому ще й допомога, і освіта, і тренер особистісного зростання. З точки зору європейця все навпаки. “розікрасти назад” все одно не вийде і фіксуватися на минулому сенсу немає. Треба зробити максимально вигідно суспільству (і не має значення, що це вигідно і злодієві).
Тому, до речі, в Європі розвинена культура обов’язкового медичного страхування, а в США вона ніяк не прищепиться. Я схильний думати, що суспільство просто не доросло. Реднеки і нувориші, які мріють тільки про гроші – що з них узяти.