Table of Contents
Критика обов’язковості реєстрації та можливість існування незареєстрованих речей або людей, що виходить із цього
Реєстрація – незграбний інструмент, що ілюструє саму ідею. У реально працюючій системі реєстрація потрібна не буде. Консьєрж у під’їзді тебе не “реєструє”, він тебе “впізнає”. Тобто те, що злодій вкрав картину в музеї – це вау, як класно, але він не зможе підійти до музею непоміченим і піти з музею непоміченим. Система знатиме, хто саме – злодій і куди він пішов. Однак, так – зберігати щось у секреті від усіх у себе вдома – можна. Проблема тільки в тому, що кожен у себе вдома матиме частину публічної системи спостереження, виключно з метою власної безпеки.
Подивіться, також, на таку річ, як реєстрацію, в сьогоднішньому світі. Паспорти. Так – начебто гарний інструмент, проте – дірявий. Саме тому, що є ця сама “реєстрація”. Проте те, що я – той, хто я є насправді, доводить не паспорт, а люди, які мене оточують від самого мого народження. Хоч би яка була красива “легенда” у шпигуна, його завжди можна розкрити, просто показавши його однокласникам, з якими він, нібито, навчався. Інформаційна система займатиметься “реєстрацією” саме у вигляді постійного доказу безперервності історії людей і речей. У такій системі відстеження “безперервності історії” будь-які додаткові ідентифікатори будуть потрібні, хіба що, про всяк випадок. До речі, така методика ідентифікації всього і вся робить щонайменше дуже непростим розв’язання задачі “редагування” історії з якими б то не було злочинними або хакерськими цілями. Безперервність порушується так чи інакше. Якщо не конкретного об’єкта, то об’єктів, що його оточують.
Критика, заснована на неможливості забезпечити системами спостереження всі пустелі й темні куточки
Необов’язково, насправді, вибудовувати насильно систему, що вимагає від себе повної присутності в будь-якому місці. Якщо люди захочуть зробити щось таємне від інших людей, вони знайдуть спосіб усамітнитися. Питання тут скоріше не в тому, що існуватимуть переваги від деякої таємної діяльності, а в тому, що існуватимуть більші переваги від повністю відкритої діяльності.
Скажімо, при скоєнні злочину, дуже легко окреслити коло можливих бенефіціарів і уважніше розглянути активність тих, у кого немає алібі. У ситуації, коли алібі технічно забезпечується практично для всіх, підозри, а отже і робота доказового слідства, будуть спрямовані відносно того єдиного, який не мав алібі, але мав вигоду.
Також, якщо людина йде в пустелю або гори, то вона вже зараз бере з собою прилади, які забезпечують її зв’язок з навколишнім світом для її ж безпеки. Ми зараз уже боїмося вийти на вулицю без мобільника. Завтра ці прилади перетворяться на універсальні реєстратори і ми будемо дуже ніяково почуватися без них. Люди самі хотітимуть, щоб оточуючі знали, де вони і чим зайняті. Та й система знатиме, що хтось пішов у пустелю в цій точці, і “чекатиме” на його повернення.
Варто розуміти також, що в суспільстві, де існуватимуть як люди, які постійно протоколюють свою активність, так і люди, які цього не роблять, злочинці для своїх підступних планів обиратимуть незахищені жертви, стимулюючи суспільство до побудови такого захисту. У місті, де замки стоять на кожних дверях, пограбують той будинок, де двері будуть відчинені. А якщо замків ніде немає, то той, який попадеться першим.
Водночас, навіть якщо і припустити якусь таємну змову, вчинену в пустелі, то реальну вигоду від цієї змови можна буде отримати тільки за допомогою передачі один одному незареєстрованих цінностей, а не легальних грошей. А про це піде мова нижче.
Критика, заснована на припущенні про існування паралельного, тіньового, суспільства
Неможливість паралельної економіки, якщо відповідати коротко, добре ілюструється тим, що навіть зараз будь-який нелегальний обіг не користується подібними системами. На щастя, сучасний, а тим паче майбутній світ, залежить дуже сильно від інфраструктурних речей і речей, що потребують серйозних капітальних витрат. Навряд чи можливо організувати виробництво і продаж автомобілів не за гроші, як приклад. Не можна користуватися водою, електрикою, каналізацією, дорогами, мостами, комунальними послугами тощо не за гроші. Не можна купити навіть пральну машину не за гроші. Мало того, тонну пшонниці, якщо ти її виростив якось “незареєстровано”, – її все одно треба кудись подіти, наприклад, зберігати десь і в чомусь. І платити за це якісь легально ходячі гроші. А гроші, як ми пам’ятаємо – повністю обліковані. До того ж, члени цього “тіньового” угруповання повинні весь час ходити поміж камер спостереження, щоб не потрапити в “історію”, як описано вище.
Будь-яке суспільство живе насамперед потребами домогосподарств, які заробляють і витрачають гроші. Якщо ви хочете якось отримати вигоду з цих домогосподарств, то вам варто придумати, як її отримати, не користуючись грошима. Важко уявити собі життєздатні системи в таких умовах. Наркомафія в будь-якому разі продає наркотики за гроші, які з’являються всередині мафії в той момент, коли наркоман купує в дилера чергову дозу. Гроші ж – слабка ланка наркомафії. Якби вона могла обійтися без грошей, а брати за наркотики, скажімо, донорською кров’ю, то так би вже й було.
Обіг не впізнаних (не зареєстрованих, таких, що не мають історії) товарів поганий ще й тим, що в законодавчому полі, в якому власник прив’язаний до товару, хто завгодно може взяти невпізнаний товар і оголосити себе його власником. Тобто власник незареєстрованих товарів ставить саме своє право володіння під загрозу.
Резюме: Обіг “тіньовий”, напевно, якось, гіпотетично, з шаленою натяжкою, можливий, однак він дасть рівень життя, який можна порівняти із середньовіччям та натуральним господарством, до того ж викликатиме дуже багато запитань у системи, що відстежує. Наприклад, ти не будеш помічений у купівлі їжі, проте не помер з голоду. Чому б це?
Критика, заснована на гіпотезі вразливості системи і хакерства
Так, ми всі перебуваємо під впливом Голлівуду і демонізуємо хакерів. Однак, дата-центри платіжних систем існують; однак, розподілені системи з багаторазовим дублюванням і географічним рознесенням даних існують; однак навіть зараз є віртуальні накопичувачі, засновані на піринговій технології, коли твої дані багаторазово записані “по шматочках” на сотнях тисяч чужих комп’ютерів. І ти завжди їх можеш отримати, навіть якщо якісь комп’ютери вимкнені. І ти їх не зможеш підробити, оскільки є кілька копій. Також підробка інформації ускладнена самою філософією системи, яка не просто реєструє, а “відстежує історію”. Не можна буде “затерти” якусь подію, не змінивши історію оточуючих людей і речей. Буде в очі кидатися. Ось – ілюстрація архітектури такої системи. Там немає місця хакерам, залежності від електрики чи фізичної реєстрації людей. Також і ілюстрація, наведена за посиланням, показує, що сама система взагалі не потребує людської участі = слабкої ланки у вигляді, скажімо, масово найнятих системних адміністраторів. Практично описано дуже просунутий автоматичний реєстратор, який постійно спілкується зі своїми “колегами”.
Самі хакери – учасники системи. Зовсім не анонімні особистості, за якими система стежить. Я не думаю, що буде важко розпізнати специфічну хакерську активність. І, навіть якщо хакеру щось вдалося, то нерозпізнаним і невикритим він не залишиться. До того ж, тут – дуже серйозне питання прав доступу. Я не впевнений, що в когось узагалі будуть права доступу на стирання або зміну архівів, якщо раптом хтось здогадається архівувати дані на носіях, що перезаписуються.
Також до цієї ж категорії потрапляє критика про всевладдя адміністраторів системи і про те, що адміністратор системи може узурпувати владу. Розкажіть це директору IT-департаменту компанії. Та він навіть паролі чужі дізнатися не може. Скинути може, а дізнатися – ні. Тим більше, він не зможе “підсидіти” шефа. І, ми пам’ятаємо, що в потилицю будь-якому адміністратору дивиться відеокамера ОІС :-). Фігурально чи по-справжньому.
Взагалі, питання злому систем – це питання бюджету. Реально важливі системи ніхто досі не зламав. Не зламати, а пароль дізнатися, за допомогою терморектального криптоаналізу (або просто шоколадки) – можна. Але чи будуть потрібні паролі у світі, де тебе впізнає в обличчя кожна залізяка?
І про чесність адміністраторів. Не потрібно бути комусь чеснішим за інших, щоб йому “довіряти сокровенне”. Достовірність інформації підтверджується не авторитетом “адміністратора”, а її відстежуваністю в часі. Кожен стан когось чи чогось має підтверджуватися ланцюжком попередніх станів. Факт того, що я – Вася Пупкін, підтверджує не паспорт із фото, а моя біографія, мої батьки, мої дід і бабуся, мої прадіди тощо. Навіть якщо я втрачу всі свої документи, я можу довести, хто я такий – принаймні тим, кому не все одно, хто я такий.
Критика, заснована на припущенні про наявність “людини поза системою”, яка, виходить, буде всевладною
Незважаючи на те, що вже написано вище, доповню. Теоретично – так, можливо. Однак будь-яка “позасистемна людина”, якщо вона реально позасистемна, має бути поза системою на 100 відсотків – не ходити до магазину і навіть не придбати нічого в інших людей, які ходять до магазину (оскільки людям, які ходять до магазину, потрібні гроші, що мають ходіння в системі, а не щось інше). Будь-яка “паралельна економіка” – це не просто “тіньові взаєморозрахунки”, а й паралельна система виробництва благ, оскільки повна тінь означає повну відмову від взаєморозрахунків із системою.
Якби можна було організувати розвинену, паралельну офіційній, систему, то наркоторговці так би і зробили. Однак, вони продають наркотики за гроші, які випустила система, їздять на машинах, облікованих у системі, і платять дорожній збір у систему, коли користуються дорогами, побудованими системою. Вони розмовляють телефонами, з’єднаними в системні мережі. Можливо, вони й здатні мати свої канали зв’язку, проте наркоман телефонує дилеру звичайним телефоном і платить звичайні гроші за наркотики, загорнуті у звичайний поліетилен, вироблений на звичайній фабриці. Говорячи про утопію “поза системою” – уявляйте її до кінця. Якщо ти поза системою, то ти й не існуєш для неї. Системі байдуже.