Розуміння щастя

Для того, щоб зрозуміти, як бути щасливим, треба, як завжди, копнути трохи глибше і зрозуміти, чим людина відрізняється від тварини. Адже тільки людина здатна відчувати щастя і нещастя. І, навіть якби раптом тварини могли розрізняти щастя, то однаково – ми ж хочемо бути щасливими людьми, а не щасливими тваринами. Оскільки це все – формат запису у вікі, ми будемо упускати ланцюжки міркувань, які призводять до тих чи інших висновків. Такі “голі” висновки ми будемо писати курсивом.

Людина від тварини відрізняється тим, що здатна бачити майбутнє. Не йдеться про миттєве майбутнє, коли собака знає, куди полетить палиця, а про здатність конструювати свій майбутній стан.

Здатність бачити майбутнє розвинулася в людей у процесі еволюції для того, щоб уміти уникнути неприємностей і привести себе в стан задоволеності, знаючи, як “розташуються зірки”, краще за решту живих істот. Власне, більш цивілізовані нації явно відрізняються від менш цивілізованих саме здатністю планувати і реалізовувати далекосяжні плани.

Приклад? Землеробство – потрібно цього року частину посіяти, щоб наступного року зібрати врожай. Інфраструктурне будівництво – жодна хороша дорога чи міст не мають сенсу, якщо ними користуватимуться менше 20 років. Космічні дослідження починалися з поглядом у 50-річну перспективу тощо.

Людина конструює своє майбутнє з цеглинок сьогодення, використовуючи для прогнозування свій наявний стан і свій досвід. Людина весь час змінюється. Ми не ті, ким ми були рік тому, хвилину тому, місяць тому. Ми – це наші спогади і наш досвід, значить ми щосекунди – інші. А для різних людей потрібні різні інструменти для того, щоб бути щасливими.

Людина, фактично, думає про майбутнє для того, щоб інша людина з тим самим зображенням у дзеркалі змогла пережити позитивні емоції або уникнути негативних. Виходить, що щастя – це відчуття безтурботності перед майбутнім, яке, як ми вже зрозуміли, притаманне тваринам, що живуть постійно в сьогоднішньому дні?

Ні, саме не безтурботності, а контролю. Якщо ми вважаємо, що можемо передбачати, то ми хочемо організувати майбутнє так, щоб нам у майбутньому було добре. Усвідомлення контролю над своїм сьогоденням і майбутнім (реальне чи ілюзорне) і є те саме щастя.

Людина дуже часто не здатна відрізнити результат роботи своєї уяви від реальності. Ми навіть спогади свого минулого щиро вважаємо дійсними, однак це – всього лише набір яскравих епізодів, пов’язаних між собою логікою, презентизмом і раціоналізацією нашого “я” в сьогоденні. Наше уявне майбутнє також виглядає дуже схожим на сьогодення.

Людина не здатна побачити і розрізнити багато вельми явних речей, про які вона б з упевненістю говорила, будучи проінтерв’юйованою, що помітила їх. Як приклад – цей ролик.

Ми не здатні не тільки досить точно побачити майбутнє – що ще гірше, ми не здатні зрозуміти, що ми будемо думати про те майбутнє, опинившись у ньому. Ми не здатні знати заздалегідь, які оцінки ситуації ми будемо використовувати, і чи буде та, інша людина з нашими рисами обличчя, щасливою. Наші судження про майбутнє, позитивне чи негативне, – оманливі.

Виходить, що самостійно стати щасливим не можна. Наша система передбачення не працює правильно і результат наших дій, спрямованих на забезпечення щастя, часто навіть не просто випадковий, а протилежний.

То що ж робити? Робити те саме, що роблять виробники ліків. Так, індивідуальна реакція кожної людини на препарат непередбачувана, проте проводяться масові випробування, щоб зрозуміти, як ліки поводитимуться “в середньому”. Маючи результати по великій вибірці, лікарі вирішують, виписувати їх чи ні. І виходить, що ймовірність індивідуальної непереносимості все одно є, проте вона набагато менша за ймовірність померти без прийому ліків.

Виходить, що щоб зрозуміти, як ви себе почуватимете в майбутньому, якого прагнете або якого хочете уникнути, треба поговорити з людьми, які вже опинилися у вашому майбутньому, про їхні відчуття й оцінки того, чи отримали вони те, до чого прагнули, і як їм із цим живеться. Так, люди часто захищатимуть і раціоналізуватимуть свої вчинки і, так, реакція кожного – індивідуальна. Однак, окрім раціоналізації є реальні факти успіху і неуспіху, і вам потрібна не індивідуальна, а усереднена реакція, щоб підвищити свої шанси на щастя, а не забезпечити їх 100%-ве виконання.

Ви ж читаєте рецензії інших людей перед походом у кіно, вірно?
Так чому б не запитати мільйонера, чи щасливий він зі своїми мільйонами, перед тим, як прагнути стати багатими? Чому б не обрати ВНЗ не той, що подобається зараз, а той, що подобатиметься все життя? Чому не послухати своїх батьків, хоча б іноді? Десь так.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.