Про те, що будь-яка систематизація покарань є визнанням очікуваності караної поведінки, зрозуміло далеко не всім. Хоча це – так. Ніхто не вводить закони, які ніхто не збирається порушувати.
На додачу до цієї думки я завжди згадую анекдот: Виходить мужик із душу в роздягальню, розуміє, що забув рушник удома, озирається на всі боки і бачить напис “фіранками не витиратися”…
А ось сьогодні я зазирнув у Кримінальний кодекс. Заглянув тому, що моя поведінка виявилася очікуваною цим самим кодексом, а найцікавіше, що очікуваність означає і приховану прийнятність:
- Тут що, лівого повороту немає?
- Є, але він – платний.
Тобто відбувається заміна “безумовно не можна” на “якщо дуже хочеться, то можна” або “якщо не попадешся, то можна”.
А, чого я зазирнув у кодекс? У мене на дачі виросли красиві коноплі. Правда – дуже гарний кущ. Я просто перевірив, за скільки кущів ще не саджають. За один – ще не саджають. Садять від 10 рослин. А якби в мене було більше 10 кущів? Чи став би я виполювати “зайві”, чи все-таки залишив би цю красу у себе – не суть важливо. Важливим є те, що моя поведінка вже, на момент ухвалення рішення про прополювання, вже була для мене прийнятною, раз я до того дозволив цим коноплям рости.
Тож коли ви самі будете зазирати до КК, проаналізуйте, навіщо ви це робите і чи прийнятне вже для вас те, щодо чого ви наводите довідки. Кодекс читають, адже ті, хто його порушує або збирається порушувати 😉