Колективізм?

Звідки в нас узагалі виник термін “колективізм”? Від верблюда. Точніше, від комуністичної ідеології. Колективізм – міф і менеджери компаній, які розраховують на колективізм, на міфічний “командний дух”, розраховують на міф. Низка менеджерів навіть може спостерігати такий “командний дух”. Ага. Зі своєї дзвіниці, забуваючи про те, що співробітники покажуть менеджеру те, що той хоче бачити.

Був у мене приклад. Менеджер розповідає “У мене – команда!” У мене ні від кого немає секретів і я з кожним обговорюю проблеми компанії. І ми всі – як один і один за всіх і всі за одного! Ахха. Розпитуєш “кожного” окремо від шефа, так його точка зору – зовсім не та, яку він висловлював у присутності шефа. Хто ж із шефом буде сперечатися. Якщо шеф вірить у дива, то будемо дива показувати, а всю гру сховаємо глибше під килим, оскільки всі знають, що шеф не любить егоїстів.

Так от. Пройдемося по міфу катком. Почнемо з девізу про “один за всіх”. Це – мовляв, приклад колективізму! Хіба? А, може, просто, хлопцям учотирьох було зручніше захищати один одного? Тобто, у кожного була своя індивідуальна мета – вижити, а щоб мета була досяжнішою – прикрити спину тому, хто прикриває спину тобі. Але, залишимо поки що людей і подивимося на коріння того соціуму, в якому ми живемо. А коріння у нас росте зі стада павіанів.

Якби ми хотіли продемонструвати яскравий контр-приклад альтруїзму, то кращої демонстрації, ніж стадо, що постійно гризеться в боротьбі за ієрархію, самок і банан, знайти було б важко. Однак, павіани все-таки в стадо збилися, а не живуть поодинці. Чому ж так відбувається? Так само – ідея колективної безпеки, що ґрунтується на ймовірностях.

Ось, скажімо, є в нас один павіан. І є голодний лев. Лев підкрадається до павіана ззаду і з’їдає його. Результат зустрічі – ймовірність смерті для павіана – близько 100%.

А якщо в нас є два павіани? Імовірність падає вдвічі. Уже 50%. Варто триматися поруч із кимось, після цього.
Якщо в стаді 20 особин, то ймовірність не вижити вже всього 5% – можна жити. До того ж, зі спини вже не підкрадешся – є очі, спрямовані на всі боки. Звідси, до речі, росте коріння людського конформізму – куди всі, туди і я. Звідси – синдром натовпу в момент небезпеки – “куди всі”.

Гарною ілюстрацією такого підходу слугує швидкість, з якою біжить прерією стадо бізонів або зебр. Вони завжди біжать зі швидкістю найслабшого члена стада. Альтруїсти-колективісти, які не бажають кидати побратима? Ага, ща. Простий егоїстичний розрахунок – мені не треба бігти швидко. мені треба бігти трохи швидше за найслабшого, і тоді хижак наздожене раніше його, а не мене. Біг зі швидкістю найслабшого – простий безпринципний економічний розрахунок. Звідси, до речі, і мірило ефективності співробітників компанії. Люди працюватимуть не на повну віддачу, а просто трохи краще за найслабшого. Все одно звільнять спочатку найслабшого. Це, звісно, якщо люди хочуть зберегти робоче місце, а не домогтися результату. Хочете ефективнішої роботи – звільніть слабкого, який, по-суті, ложка дьогтю, а не найміть сильного 🙂

Однак, копитні, на відміну від нас, більш гуманні. У них менше розвинена внутрішньовидова конкуренція. Вони не сильно сприймають сусіда по стаду, як свого конкурента, якщо не сезон гону. Трави вистачить на всіх. У людей, за відсутності хижаків, внутрішньовидова конкуренція загострена до межі. Звідки взагалі тут узятися колективізму.

Третій фактор – соціальний. Так, люди колись жили громадами, кланами, великими сім’ями. У кожної людини були брати і сестри і кожен засвоював два закони життя “треба ділитися” і “гуртом і батька легше бити”. Були підстави для індукованого колективізму, прикладом якого якраз і були наші мушкетери. Такий самий індукований колективізм швидко і плідно розвивається в колективах, у яких небезпека для життя – будні. Військові, альпіністи, рятувальники.

Однак решта населення являє собою, у своїй більшості, єдиних нащадків своїх батьків, вихованих не соціумом, а телевізором (зараз діти і у дворі гуляють рідше, ніж раніше), які ніколи не дивилися смерті в обличчя, ніколи ні з ким нічого не ділили. Егоїст став еталоном поведінки. Жлоб – еталоном успішності. Тим більше якщо йдеться не про сталеварів, а про офісних працівників.

Якщо вам хтось із красивою папкою після всього цього буде впарювати “тім-білдинг”. Візьміть його “офер” і засуньте його йому в папку. Жоден тім-білдінг не зробить те, що має робити менеджер за своїми обов’язками – розуміти особисті цілі кожного, узгоджувати це з цілями компанії та допомагати, відтак, людям у реалізації їхніх власних цілей і, відповідно, цілей компанії.

Донедавна, до речі, виходячи з вищевикладеного, не було зрозуміло, на чому ґрунтується бажання колективних комах працювати не на себе і своє потомство, а на потомство єдиної в колективі матки. Це було серйозною загадкою, пояснення якої виявилося все також банальним. Треба було просто дивитися не на робочу особину, яка стерильна, а на її гени, які суть програма з оптимальної передачі самих себе в наступне покоління.

Так от, з точки зору генетики, якщо особина сама не здатна до розмноження, вона буде прагнути до того, щоб її гени передалися в наступне покоління. А з огляду на те, що всі бджоли/мурахи/терміти – суть рідні сестри, і їхній геном у середньому на 50% збігається, то залицяння до рідних сестер/братів призводить якраз до підвищення шансів на передання власної (або точно такої самої) генетичної інформації в наступне покоління. Останній оплот колективістів упав.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.