Майже у всіх людей є така мрія. Хтось хоче купити безлюдний острів із віллою на ньому, хтось яхту і плавати світом, хтось мріє стати лісником (привіт, Марійко). Моя мрія оформлена, як “сторож у заповіднику сумчастих крокодилів”.
Я не торкатимуся того, що отримавши таку мрію, практично всі будуть розчаровані буквально за кілька тижнів. Адже, якщо тобі вистачило енергетики її досягти, то що ти будеш робити на острові більше двох тижнів? Вити на Місяць? Я торкнуся фундаменту.
Що є суттю таких мрій? Це – стан, коли тебе ніхто не чіпає і, натомість, ти нікого не чіпаєш. В ідеалі, тебе настільки не чіпають, що ти для світу не існуєш. Також, в ідеалі, ти нікого не чіпаєш так, що світ для тебе не існує.
А який ще стан людини описується подібним ефектом? …смерть.
Розумна частина, геть усе те, що є нашою свідомістю, аналізуючи зовнішній світ, рано чи пізно доходить до ідеї безглуздості цієї всієї метушні. У кожного свій шлях до цієї ідеї. Яким би не був прийнятий тією чи іншою людиною сенс її життя, вона все одно не відповідає на наступне запитання “навіщо”.
Виховати дітей? Навіщо? Щоб вони виховали дітей? Навіщо?…
Злітати на Марс? Навіщо? Щоб стати героєм? Навіщо?
Стати генеральним президентом мега-корпорації? Навіщо? Щоб отримувати більше грошей? Навіщо? Щоб поліпшити якість життя? Хм… Щоб подорожувати? Навіщо? Адже все, що ти привезеш із подорожі, – спогади, які постійно тануть і зникають зовсім із твоєю смертю.
Стати президентом країни? Навіщо? Щоб бджіл розводити? Навіщо?
Депресивненько виходить. Зрозуміло. Адже ми всі помремо. Ось саме тому, наша свідомість, намагаючись утримати нас на цій тлінній Землі, і підставляє нам ідилічні картинки, як “кінцеві зупинки”. Ті, у кого така “кінцева зупинка” не малюється – потенційні самогубці. Здатність мозку малювати такі картинки – еволюційне придбання. Люди без такої здатності дуже швидко помирають, не давши потомства.
Однак, не варто переставати прагнути до такої мрії. Варто просто усвідомлювати, чого насправді ви хочете.
Ви мрієте про спокій? А ви пробували втримати рівновагу на велосипеді, не крутячи педалі? Рівновага завжди – в динаміці. Не буває статичної рівноваги. Не можна так стати на полі бою, щоб усі кулі пролітали повз тебе. Треба рухатися, повзати, ухилятися, пригинатися. Вічний бій. Спокій нам тільки сниться!
велосипед.