Існує теза, яка звучить так: “Реконізм має на увазі, що все суспільство повинне бути абсолютно гомогенним і розділяти одні й ті самі погляди на моральні та законні питання. Що не реально або тільки якщо кожен підкориться єдиній думці, бо сховатися або чинити опір, навіть пасивно, НЕМОЖЛИВО. А це – тоталітаризм”
Table of Contents
Франкфуртська школа
Ідея, що тоталітаризм – це практика стирання межі між приватним і публічним існуванням, належить так званій Франкфуртській школі – критичній теорії сучасного (індустріального) суспільства. Франкфуртська школа є різновидом неомарксизму і, що цікаво, сама ідея реконізму має коріння саме в працях представників Франкфуртської школи. Варто обмовитися, що економічний базис, на якому збудований реконізм, повністю протилежний економічній теорії Маркса і сповідує принципи попиту і пропозиції, які стали класичними, на противагу ідеям додаткової вартості, класової боротьби і класової свідомості.
Саме аналізуючи явище відчуження і запропоновано реконізм, як спосіб повної ліквідації відчуження. Саме аналізуючи поняття суспільного характеру і суспільного несвідомого, як джерел прайвасі-табу, і виведено тезу про природність дрейфу суспільства до прозорості, за позірної зараз її неприйнятності. Усе це і відчуження, і суспільний характер – є ідейними джерелами Франкфуртської школи.
Водночас, сприймаючи ідеї Франкфуртської школи, не можна обійти стороною її тезу про те, що стирання грані між приватним і публічним веде до тоталітаризму, і на це варто звернути увагу.
Франкфуртська школа – явище середини 20-го століття. Епохи розквіту перших бюрократичних систем, які використовували масову пропаганду для формування громадської і, що цікаво, особистої думки кожного члена суспільства. У цей час спостерігався і вважався єдино можливим односторонній потік інформації від влади до людини. Потік протилежної спрямованості навмисне заглушувався, піддавався репресіям і існував в умовах, коли будь-яке інакомислення сприймалося, завдяки працюючій пропагандистській машині, мало не як божевілля.
Подібні схеми управління суспільством використовувалися і на початку 21-го століття в усьому в державах Північної Африки та Близького Сходу. Разом з тим, інформатизація суспільства сформувала передумови для розвитку зворотного інформаційного потоку. Потоку знизу вгору. Потоку, який просто не можна було заглушити офіційною пропагандою, і якому довіра була більшою, ніж пропаганді. Facebook та інші соціальні мережі стали каталізатором серії близькосхідних оксамитових революцій.
Разом з тим, соціальні мережі також призводять до стирання межі між приватним і публічним. Але це стирання межі йде від приватного, а не від влади. У цьому основна відмінність між тоталітарною пропагандою і соціальними мережами. Якщо перша служила інтересам влади, то друга служить інтересам народу. І стирання межі між приватним і публічним за рахунок вікіфікації засобів масової інформації, є явищем докорінно протилежним стиранню межі між приватним і публічним за рахунок монополізації засобів масової інформації.
Франкфуртська школа вбачала небезпеку зомбування мас, коли стиралася межа між особистим і суспільним (інтересом, думкою), а реконізм вбачає нові можливості в цілковитій свободі кожного, коли стирається межа між особистим і суспільним (інтересом, думкою) за рахунок можливості кожного мати голос такої самої сили, як і в будь-якого іншого члена суспільства, компанії чи організації.
Якщо Франкфуртська школа вбачала проблему в нав’язуванні капіталом цінностей суспільства споживання через масову рекламу та пропаганду, то реконізм є практично єдиною формою існування за умов, коли рекламу знищують неконтрольовані корпораціями висхідні потоки інформації про досвід споживачів.
Резюме. Теза, що тоталітаризм – це практика стирання межі між приватним і публічним існуванням, істинна за наявності тільки низхідних від влади до людини інформаційних потоків. Якщо ж інформаційні потоки йдуть від низу до верху, то й теза змінюється з точністю до навпаки.
Розібравшись із розумінням тоталітаризму Франкфуртською школою і внесенням у це розуміння істотного коригування, яке просто не можна було уявити в середині 20-го століття, я зупинюся на ще низці аспектів, без прив’язки до Франкфуртської школи.
Тоталітаризм за Поппером
Формулюючи поняття відкритого і закритого суспільства, Карл Поппер, дав визначення закритого, або тоталітарного, суспільства, як такого, що ґрунтується на суворій ієрархії соціальних прошарків з обмеженням здатності індивіда до зміни прошарку, в якому він перебуває. Поппер критикував, таким чином, класичну утопію Платона, як яскраво виражену тоталітарну ідею. За Платоном (і послідовниками) люди будуть щасливі від того, що вони перебувають у своєму прошарку і виконують визначену їм роль. Малося на увазі, що стійкість такого суспільства реалізується через насильство. Саме насильство організовується за допомогою одного із соціальних прошарків – збройних сил, що стоїть набагато вище більшості інших прошарків.
Закрите суспільство – суспільство, характерне для племінного ладу, відносини всередині якого регулюються системою табу. Система табу описується як набір законів, що мають схожість із законами природи, – їх абсолютна застосовність і неможливість їх порушити. У такому суспільстві індивід завжди знає, що правильно, а що неправильно, і в нього немає труднощів із вибором правильної поведінки. Закриті суспільства характеризуються жорстким поділом на класи і касти. Цей поділ обґрунтовується членами закритого суспільства його “природністю”.
На противагу закритому суспільству, Поппер формулює поняття відкритого суспільства. Це суспільство, в якому людина сама вирішує, що – правильно, а що – ні. У такому суспільстві у людини відкриті шляхи її розвитку (тому воно і відкрите). Саме суспільство передбачає потенційну можливість кожного зайняти будь-яке місце в ньому. І відкрите суспільство вільне від табу.
Ідеї реконізму насамперед критикують існуючі досі табу, як регулятори суспільних відносин. Також реконізм ґрунтується на тому, що з розвитком IT, як частини науково-технічного прогресу, роль держави, як творця розподільника суспільного блага, або зникне, або значно, до якісно інших форм, зменшиться. Реконізм бачить світ, як співтовариство людей, які разом, користуючись принцпами вікі, створюють та адмініструють як суспільні так і приватні блага (товари та послуги). В ідеї реконізму взагалі немає місця будь-якій ієрархії, і місце людини в суспільстві регулюється її репутацією, а не родовою, класовою, національною, майновою чи іншою суб’єктивною ознакою.
З точки зору Поппера, реконізм – втілення еволюції відкритого суспільства або, за Поппером, абстрактного суспільства. Велика соціальна мережа, що позбавляє людей необхідності особистого знайомства один з одним, для розуміння їхньої точки зору і знаходження консенсусу, що зв’язує людей у єдиний, розумніший за нинішній, організм, який поважає при цьому й ставить на чільне місце інтереси кожного.
Однодумець знайдеться
Зрозуміло, конформізм притаманний суспільству. У загальному сенсі, конформізм є запорукою стабільності суспільства. І висловлення або навіть припущення думки чи погляду, відмінного від думки переважної більшості членів суспільства, схоже на подвиг. У суспільстві повної взаємної відкритості, здавалося б, усі боятимуться виявитися інакомислячими. Водночас сплощення світу і розвиток інформаційних зв’язків дає змогу кожній людині знайти собі однодумця і не одного. Мало того, вікіфікація засобів інформації призводить до того, що однодумці, хоч би якими божевільними були їхні ідеї, легко об’єднуються в клуби за інтересами, і свідченням тому є вже наявні зараз в інтернеті співтовариства, які обговорюють якісь, на перший погляд, божевільні ідеї, які видаються більшості населення божевільними. Від “соціалізму 2.0” до того ж реконізму. Отже, прозоре суспільство буде радше не гомогенним, а терпимим до будь-яких думок та ідей, а члени прозорого суспільства будуть набагато вільнішими у висловлюванні своїх ідей, не боячись піддатися остракізму, бо хоча б 10 своїх однодумців вони знайти зможуть.
Кому вигідно
Розглядаючи явище тоталітаризму, не можна залишити поза увагою той факт, що тоталітаризм, за визначенням, є системою з жорсткою централізацією влади та нав’язуванням суспільству ідеології, згідно з якою людина має жертвувати особистим заради суспільного. Практично тоталітаризм забезпечував ентузіазм членів суспільства в реалізації інтересів владної корупційно-бюрократичної верхівки цього суспільства. Вибудовування ідеології та масова пропаганда слугували інтересам конкретного правлячого класу, який експлуатував асиметричність у розподілі інформації між собою та рештою суспільства.
Правляча верхівка тоталітарних держав користувалася у своїх цілях природними для суспільства механізмами самозбереження суспільства: інститутом суспільних договорів, суспільним характером, самораціоналізацією членами суспільства корисності для себе своєї жертви йому, конформізмом і стадними почуттями.
Разом з тим, реконізм не бачить потреби інформаційно розвиненого суспільства в інститутах влади. Та додана вартість, яка створюється бюрократичним апаратом, легко реалізується через масове співробітництво членів суспільства і, таким чином, непотрібна бюрократична надбудова позбавляється всіх важелів управління, починаючи від пропаганди та ЗМІ і закінчуючи розподілом (на свою користь) податкових надходжень. Тобто, зникає як можливість для влади пропагувати ідеологію, так і сама влада, як бенефіціар пропаганди. А це вже не тоталітаризм, бо немає ні тоталітарної влади, ні спільної для всіх ідеології, ні пропаганди цієї ідеології.
До того ж, природні для суспільства механізми самозбереження працюють при реконізмі так, як показано вище. Тобто, вони дають змогу людям легше знайти однодумців та ідентифікувати себе членами того суспільства, нехай віртуального, яке їм найбільше до душі.
Генетика
Як працює механізм природного добору? Рано чи пізно в особини якогось виду виникає мутація, яка не заважає їй успішно вижити й розмножитися та передати нову ознаку у спадок. Нащадки цієї особини спаровуватимуться з не-мутантними особинами і “заражатимуть” новим геном своє потомство. Так триватиме доти, доки нова ознака не пошириться по всій популяції.
Якщо популяцію розділяє якась перепона (океан, гори), то мутації, що накопичуються по обидва боки гір, будуть різними і рано чи пізно призведуть до того, що особини з різних ареалів проживання не будуть здатні схрещуватися одна з одною. Так утворюється новий вид. Ще новий вид може утворюватися, коли вся популяція зазнає якогось масованого катастрофічного впливу: хвороба, спека, холод, і коли в популяції виживають ті особини, які носять новий ген, що раніше нікому не заважав, але тепер став дуже корисним.
Якщо ми ведемо штучний відбір або селекцію, то ми просто знищуємо або стерилізуємо особин, які не мають корисної для цілей відбору ознаки. Штучний добір породжує види, які не здатні існувати без людини, але які ефективніші з господарського погляду. При цьому, природний відбір дає більше шансів на виживання виду, що має у своєму арсеналі цілий букет нових генів.
Тоталітаризм – селекція ідей. Штучний відбір. Вирощування суспільства, абсолютно нестійкого до зовнішніх катастрофічних впливів. І історія будь-якої тоталітарної держави, що зіткнулася з розрухою після тоталітаризму, тому підтвердження. Реконізм – дика природа. Саме реконізм дозволяє новим ідеям з’являтися і дрейфувати від носія до носія. Як, власне, і сама ідея реконізму дрейфує зараз, потрапляючи в пару сотень нових мізків на день. Тобто прозоре суспільство слід розглядати не як гомогенне, бо всі поділяють або прикидаються, що поділяють однакові погляди, а як гомогенне, бо в ньому гарантовано забезпечено найбільш вільний дрейф ідей.
Відкритість інформації – спільність думки
Водночас реконізм дає й передумови до уніфікації думки людей. Джерелом різних думок завжди була і є різна поінформованість людей з якогось питання або різний особистий досвід кожної людини – конкретна асиметричність інформації, що виражається в приказці: “З двох тих, хто сперечається, один – дурень, інший – негідник”. В умовах повної і безумовної доступності інформації, кожна людина буде здатна отримати ту саму інформацію, що й сусід. Кожен зможе асертивно оцінити чужий досвід і дійти тих самих висновків, що й сусід. Кожен може отримати ті самі знання, а якщо не отримати, то знайти думку явного авторитета в тій чи іншій галузі знань.
Таким чином, реконізм дивовижним чином поєднує вільний дрейф ідей, плюралізм думок і уніфікацію поглядів, але уніфікацію не насильницьку, а природну і відкриту. Зрозуміло, завжди з’являється новий геній з новою теорією і завжди існуватимуть як прихильники, так і противники нової теорії, але за реконізму новий геній легше знайде підтримку. При реконізмі новий геній не буде зломлений опором авторитетної закостенілої верхівки. За реконізму новий геній матиме більше можливостей довести свою правоту більшій кількості людей, забезпечивши дрейф своїх ідей доти, доки вони не охоплять усе суспільство.
Те саме стосується питань моралі та закону. Відкритість обговорення, постійна підтримка однодумців, що з’являються миттєво, і повна доступність історичних прецедентів дають підґрунтя для свободи висловлювання людей з будь-якого питання.
Штрих
Що цікаво, що збоку, поведінка члена тоталітарного суспільства, який жертвує особистим інтересами заради ідейних, буде схожа на поведінку члена реконістичного суспільства, який також буде доцільно жертвувати особистими інтересами заради суспільних. З тією лише різницею, що член реконістичного суспільства чітко бачитиме, в конкретних грошах, ту вигоду, яку особисто йому приносить, скажімо, не викидання обгорток від цукерок на дорогу, як і усвідомлюватиме вплив його вчинків на оцінку, яку йому ставить суспільство.
Порівнювати тоталітаризм і реконізм, це як порівнювати комунізм і супермаркет із платіжними терміналами. І там і там зовні все однаково. Люди беруть товари в магазині і виходять, не розплатившись. Тільки за фантастичного комунізму грошей узагалі немає і люди чомусь украй свідомі й не скупилися, а за інформізму (ну, тобто, зараз) працює потужна кредитно-фінансова система, що забезпечує взаєморозрахунки та повний облік результатів праці (чи іншого способу добути собі блага) кожного.