Є дуже стійкий міф, який просто сидить у нас у підкірці, що зміна суспільного ладу відбувається виключно революційним шляхом. Мало того, представляється перехід приблизно так: “якісь маси” вирішили перейти до іншого суспільного устрою, їм заважали інші “якісь маси”, і після кровопролитної суперечки був встановлений новий порядок, до якого прагнули “більш прогресивні” маси.
Як кажуть англійці – “бичаче лайно”. Звідки взагалі люди могли знати, до появи теоретичної бази соціального розвитку, яким саме має бути лад після революції? Як може сформуватися в масовій свідомості щось нове, що не існувало раніше? Звідки лідери мас черпали натхнення? Ми всі не переймаємося цим питанням. Ми просто класифікуємо ту чи іншу колотнечу як “революцію”, яка призводить до різкої (як пронос) зміни суспільного укладу.
Почнемо з того, що ніхто не спостерігав жодних революцій під час заміни рабовласницького ладу феодальним. Також ніхто не спостерігав жодних революцій під час заміни “старого капіталізму” на “новий”, який, по суті, вже не капіталізм, тому що вже давно не капітал є ресурсом, який є у володінні керівного класу, і за допомогою якого керівний клас займається експлуатацією.
Натомість нам розповідають про буржуазні революції і наводять приклад Нідерландів, Франції та Англії (забуваючи про решту країн, до речі) і, потім, уже розповідають про соціалістичні революції.
Що ж насправді відбувалося під час буржуазних революцій? Наприклад, у Франції було що завгодно, але тільки не зміна ладу. І більшість істориків із цим погоджується (Wallerstein I. The Modern World-System III. The Second Era of Great Expansion of the Capitalist World-Economy, 1730-1840s. San Diego, 1989, pp. 40-49; Palmer R. The World of the French Revolution. New York, 1971, p. 265), вказуючи на те, що:
- Феодалізм у Франції зник за кілька століть до революції (див. Старий порядок);
- Французька аристократія насправді включала не тільки великих землевласників, а й великих капіталістів (Див., наприклад: Goubert P. L’Ancien Regime. Paris, T. 1, 1969, p. 235);
- Саме французька аристократія насаджувала капіталістичні (ринкові) відносини протягом 25-30 років, що передували 1789 р. (Насаджування ринкових відносин розпочалося в 1763-1771 рр. за Людовіка XV і тривало в наступні роки, аж до 1789 р. (див. Старий порядок). Провідну роль у цьому відігравали ліберальні економісти (фізіократи), які майже всі були представниками аристократії (включно з главою уряду фізіократа Тюрго), а королі Людовік XV і Людовік XVI були активними прихильниками цих ідей. Див. Kaplan S. Bread, Politics and Political Economy in the reign of Louis XV. Hague, 1976);
- Революція розпочалася з масових повстань селян і городян, що мали антикапіталістичний характер, і вони тривали протягом усього її перебігу, причому активну участь у них брала і буржуазія, що являла собою французький середній клас (Див. Старий порядок. Одним із таких прикладів є повстання жовтня 1795 р. (розстріляне з гармат Наполеоном), у якому брали участь 24 тисячі озброєних буржуа- жителів центральних районів Парижа. Всесвітня історія: У 24 томах. А.Бадак, І.Войнич, Н.Волчек та ін., Мінськ, 1997-1999, т. 16, с. 86-90. Іншим прикладом може слугувати повстання санкюлотів 10 серпня 1792 р., які в основній масі являли собою дрібну буржуазію (дрібний бізнес, ремісники тощо), що виступала проти великого бізнесу – аристократії. Palmer R. The World of the French Revolution. New York, 1971, p. 109).
- Ті, хто опинився при владі після першого етапу революції, особливо в провінціях, здебільшого не були вихідцями з буржуазії, а були дворянами, які й до революції були при владі, збирали податки, ренту з населення тощо. (Goubert P. L’Ancien Regime. Paris, T. 2, 1973, p. 247).
Насправді події у Франції можна охарактеризувати, як голодний бунт проти зажерливих аристократів. У будь-якому разі це була окрема від “класових воєн” колотнеча, чи то пов’язана з боротьбою проти іспанської корони, чи то заміс релігійних чвар зі з’ясуванням, хто головніший – король чи парламент, чи то все той же голодний бунт. Найголовніше, що всі ці “буржуазні” революції тривали не день і навіть не рік. Це був просто час смути, що тривав п’ять і більше років. І новий порядок, який приходив на місце старого, був не те щоб дуже новим – це була еволюція, а не революція. Це для нас зараз опис подій будь-якої з революцій – пара сторінок у підручнику. А на ділі це – довгий і, здавалося б, безвихідний процес.
У всіх випадках нам розповідають, що лад, мовляв, змінився від абсолютної монархії до парламентського управління і що це було дуже прогресивно. Однак, це все те ж бичаче лайно. Усі інститути, які запроваджувалися – конституція, республіканське управління, парламент тощо. – або вже існували до того, або існували в сусідніх країнах, або, що взагалі цікаво, витягалися з запорошених полиць історії та ставилися за приклад. Республіканське управління – це крок назад, а не вперед у ті часи. Це – повернення до класики, до Риму, до Греції. Так само, вже до революцій існували виробничі відносини, які зводили владу феодалів нанівець і робили їх не винятковим класом.
Що стосується “соціалістичних” революцій, то тут теж усе дуже слизько. Так, був переворот 1917 року в Росії. Його назвали революцією і, для надання “історичної доцільності” або наступності, почали посилатися на революції буржуазні. Розвинули теорію (яка зовсім далека від марксизму) про зміну суспільного ладу, для чого довелося в 1917-й рік втиснути дві революції (буржуазну і соціалістичну), щоб усе здавалося “пучком”. Однак, що ми бачимо в решті світу? Більшість соц. країн утворилися не внаслідок революцій, а внаслідок окупації їхньої території СРСР. Китай – там усе та сама довга заварушка, що й у нас. Куба – взагалі клоунада, насправді. Африка і Південно-Східна Азія – не смішіть людей.
Революція не є обов’язковим атрибутом зміни ладу. Просто іноді заварушка стає глобальною і після неї іноді вибудовується нова форма правління, а іноді – трохи модифікується стара. В історії, за винятком Жовтневої Революції, взагалі немає прикладу такого швидкого процесу. Навіть прихід до влади Комуністичної партії Китаю – суть зміна одних людей на інших у вже сформованій республіці.
Що ж сталося в жовтні 1917-го? Те ж саме, що трапляється в будь-якому живому організмі, який зіткнувся з невідомою йому інфекцією – швидка здача без опору. Що було інфекцією? – масова пропаганда. Це зброя, до якої у людей тоді не було імунітету, і вони “розкрилися” і виявилися легко керованими. Це та зброя, якою користується зараз бюрократична еліта в будь-якій із розвинених країн. Саме тоді, у жовтні 1917-го, до влади прийшла бюрократична еліта, і прийшла саме за допомогою своєї нової зброї.
Але тим цікавіше розуміти, що і організатори, і виконавці цієї “революції” навіть не уявляли, що вони роблять. Так, вони вважали, що будують “комунізм” за заповітами Маркса. Але не комунізм вони будували, і навіть не соціалізм. Вони не змінили лад, по суті. Капітал залишився знаряддям експлуатації. Робітники працювали за зарплату. Матеріальна вигода була головним мотиватором. Чиновництво, висміяне Гоголем і Чеховим, управляло ресурсами. Однак це був би перший досвід того, що хід революції спрямовувався до якоїсь, здавалося б, усвідомленої мети. Спрямовувався за допомогою пропаганди, чого ніколи не було раніше і що буде відтоді після і завжди.