Де шанують багатство, там зневажають усе чесне: вірність, порядність, сором, сором’язливість…
Салпюстій
Суспільство, в якому ми живемо, не моногамне. Закони і правила нашого суспільства передбачають, що високоранговий самець здатний, не відходячи від норм моралі і законів, мати кілька дружин, але не одночасно, а послідовно. Чоловіча привабливість на сексуальному ринку зумовлена насамперед інвестиційними здібностями чоловіка, а не віком, і, таким чином, інвестиційно спроможний чоловік не втрачає своєї привабливості після розлучення і є прийнятним кандидатом у чоловіки для наступної молодої дружини. Під “інвестиціями” варто розуміти не тільки суто матеріальні ресурси, як-от грошовий достаток, наявність рухомого та нерухомого майна, а й такі речі, як культура і час, який готовий і буде витрачати чоловік на турботу та виховання своїх дітей. Генетично правильна чоловіча сексуальна стратегія, за умов наявності стороннього попиту на його гени та ресурси, вимагатиме від нього позбутися попередньої старіючої дружини задля вступу в шлюб із новою, молодою дружиною та до того ж якщо дозволяють норми моралі, обзаводитися “офіційними коханками”…
Емоційно це може виражатися як “охолодження стосунків” або ненависть, що прокидається, і нетерплячість до дружини, але економічно раціональні мотиви, якими керуються інстинкти, досить прості — краще отримати різноманітніше потомство, яке має твої гени, ніж продовжувати розмножуватися з однією і тією самою самкою.
У таких умовах відбувається монополізація високоранговими самцями жінок, які перебувають у найпривабливішому, з точки зору фертильності, віці. З одного боку, це зменшує кількість жінок, які не народжували, але з іншого — це не дає жінкам жодних довічних гарантій. Якщо в полігінному суспільстві жінка вправі довічно розраховувати на ресурси високорангового самця, хоч і поділювані з товарками, то в суспільстві з послідовною полігінією дружина високорангового самця з великою ймовірністю втрачає його після того, як її цінність для нього вичерпано: народжено кількох дітей, що встали на ноги і за якими вже не треба безперервно доглядати. Якщо вважати, що “середній термін експлуатації” жінки становить 10-15 років, то чоловік, віком від 25 до 75 років запросто може монополізувати доступ до яйцеклітин 3-4 жінок. І всі ці 3-4 жінки мають однакову долю матері одиначки, не маючи жодних довічних гарантій на чоловіка.
Наявність в одного високорангового чоловіка 3-4 дружин означає, крім дедалі більшої кількості “розведенок”, ще й те, що низькоранговим самцям жінки не дістаються взагалі. Що менше чоловік здатен як інвестор конкурувати з іншими, то менше в нього шансів на шлюб із ще не користуваною і бездітною жінкою. Мало того, у сучасному суспільстві, в якому жінки здатні самостійно заробляти гроші й користуватися послугами няньок для виховання своїх дітей, ринкова привабливість низькорангових самців узагалі наближається до нуля. Незважаючи на те, що з точки зору логіки, забезпечену жінку вже не повинна хвилювати здатність чоловіка до інвестицій у потомство, і вона може зосередитися на інших факторах, як-от культурний рівень чоловіка, його зовнішні дані або чудова поведінка в ліжку, інстинктивні пориви жінки вимагають, щоб її чоловік був багатий. Це, до речі, є причиною великої кількості самотніх жінок серед тих, хто самостійно зробив кар’єру або створив успішний бізнес. Багатство чоловіка величина відносна, і жінка міряє його, зрозуміло, порівняно зі своїм власним достатком. І виходить, що чим міцніше жінка стоїть на своїх ногах, тим менший вибір чоловіків, інстинктивно привабливих для неї. Підсвідомою оцінкою інвестиційної привабливості чоловіка пояснюються і причини практично неминучого охолодження стосунків у парах, у яких основний дохід у сім’ю приносить жінка.
Тож надлишок чоловіків у суспільстві загалом одночасно створює і дефіцит якісних чоловіків у тій соціальній групі, до якої належить конкретна жінка, що веде самостійний спосіб життя і заробляє собі на хліб. Незатребувані чоловіки скупчуються завжди внизу соціальної ієрархії, тому що дефіцит жінок, який створюють статусні самці, передається сходами ієрархії саме до найнижчого рівня. Чоловік як інвестор, завжди буде затребуваний жінками, які перебувають ще нижче за нього за рівнем добробуту. А, враховуючи пірамідальність будь-якої ієрархії, бажаних женихів для жінок певного соціального рівня завжди буде менше, ніж самих цих жінок.
Варто зупинитися на долі великої кількості незаможних самотніх самців, які не одружилися і опинилися внизу соціальних сходів. Як уже було написано в статті про моральні підвалини, більша кількість вільних чоловіків загострює конкуренцію між ними, провокує агресію і робить суспільство нестабільним, а також автоматично наповнюваним чоловіками, схильними за відсутності сім’ї до діяльності, пов’язаної з ризиком і відсутністю довгострокових стратегічних цілей, — війні, криміналу, бродяжництву, асоціальній поведінці, алкоголізму і наркоманії.
Зрозуміло, така ситуація можлива в суспільствах, у яких присутнє сильне майнове розшарування.
Тільки наявність суттєвої різниці в інвестиційній привабливості чоловіків здатна підтримувати попит на сексуальному ринку в розлучених високорангових чоловіків. Виходить, що ті чи інші явно клептократичні режими, що характеризуються високим розшаруванням, провокують, шляхом створення великої маси агресивно налаштованих неодружених чоловіків, масові заворушення, що перетворюються на збройні сутички, в разі застосування сили владною елітою, або на “оксамитові” революції, якщо еліта не наважиться на активне придушення бунту. Наявність великої кількості неодружених якраз і забезпечує необхідну кількість учасників для такої вбивчої, за умов застосування сучасного озброєння, дурниці, як війна. Одружені та сімейні чоловіки, при цьому, набагато меншою мірою схильні до агресії або ризику, і велика частка одружених чоловіків діє на суспільство як стабілізаційний і заспокійливий фактор.
Важливо, що сильно розшароване суспільство, в якому на сексуальному ринку знижується попит на низькорангових чоловіків, провокує ще більше розшарування суспільства, тому що невлаштовані чоловіки опускаються самі ще нижче на соціальній драбині та спускають туди жертв своєї асоціальної активності: пограбованих, скалічених, зґвалтованих і спитих, що спилися “за компанію”, або тих, хто стали клієнтами розвиненої мережі розповсюдження наркотиків. У наявності ланцюгова реакція з позитивним зворотним зв’язком. Також не додає егалітаризму велика кількість “використаних” розлучених з дітьми.
За таких умов виходами для владної еліти, яка прагне зберегти своє становище, є геноцид власного чоловічого населення через організацію війни, переспрямування агресії невлаштованих самців на якогось зовнішнього вигаданого чи реального ворога або ліквідація агресивного потенціалу якимось іншим шляхом, наприклад, постачанням людей великою кількістю дешевого алкоголю. Удаваним розв’язанням проблеми може бути пропаганда “сімейних цінностей”, щоб забезпечити кожного чоловіка “довічною” жінкою. Однак це не є рішенням з огляду на те, що сама ж еліта і забезпечує дефіцит придатних для розмноження, а не тільки для рекреаційного сексу, жінок.
Також, у зв’язку зі зростанням злочинності та агресії, зростає попит на співробітників силових структур, які є зрозумілим чинником, що каналізує “зайвих” чоловіків. Однак зростання чисельності апарату насильства не розв’язує проблему, а лише відкладає її. По-перше, агресія нікуди не дівається, а навпаки, мобілізується. Зазвичай “органи правопорядку” в таких суспільствах самою охороною правопорядку не займаються, а здебільшого охороняють владну еліту — для цього, власне, з огляду на явну загрозу з боку холостяків, їх і наймають у величезній кількості. По-друге, співробітники органів правопорядку все ті ж схильні до ризику, незаможні і несімейні чоловіки, стурбовані не виконанням свого професійного обов’язку, а підвищенням своєї привабливості, читай, матеріального стану. Це для них, за великим рахунком, важливіше за питання життя і смерті. Це, для їхніх генів, єдина можливість опинитися в наступному поколінні. У таких умовах поліцейський апарат буде схильний до корупції та злиття з криміналом. І такий апарат не тільки витрачає ресурси еліти, наближаючи кризу влади, а й сам по собі сприяє розвитку агресії всередині суспільства. Також не варто виключати того, що апарат насильства, який виріс у самостійну силу, здатний провести державний переворот. Що дуже ймовірно, оскільки “вписуватися” за злодіїв, які перебувають при владі, власне, і нікому.
Альтернативою “ручному управлінню” є організації суспільства, що виставляють адміністративні перешкоди високоранговим самцям на їхньому шляху до послідовної полігінії.
Це може бути система, в якій чоловіки і жінки можуть одружуватися виключно всередині свого соціального прошарку. Коли ринковий попит і пропозиція на сексуальному ринку обмежені таким прошарком, чоловіки виглядають приблизно однаково забезпеченими і в такий спосіб не конкурують один з одним за жінок. Поділ суспільства на соціальні прошарки забезпечується системою каст, характерною для Індії.
Також система, яка забороняє чоловікам і жінкам дошлюбні та позашлюбні зв’язки незалежно від соціального статусу, може бути стійкою, однак за умов наявності контрацептивів та доказового батьківства резонних заборон позашлюбного сексу наче й немає. Але подібні системи існували в минулому і яскравий тому приклад — Вікторіанська Англія з її культом доброчесної та цнотливої жінки і, відповідно чистого серцем джентльмена.
Третім способом є організація суспільства, в якому матеріальні блага перерозподіляються від багатих до бідних. У такому разі зменшується як можливість багатих до багатоженства, так і поліпшуються конкурентні переваги бідних. Проте такі суспільства позбавляють багатих стимулу до підприємництва, а бідних до стимулу працювати, і валовий національний продукт таких суспільств буде нижчим за ті, в яких процвітає вільна конкуренція і суто капіталістичні відносини. Водночас такі суспільства легше виробляють гуманістичні цінності і є менш агресивними та більш благополучними. Наприклад, прогресивне або навіть репресивне щодо багатих оподаткування і широке застосування соціальних виплат у країнах північної Європи.
Четвертим способом є практика, за якої чоловік при розлученні віддає все своє майно дружині та забирає собі дітей, старших за грудний вік, на виховання. У цій ситуації багатий чоловік стає обтяженим занадто великими зобов’язаннями, щоб бути серйозним конкурентом на шлюбному ринку хоча б деякий і при цьому досить тривалий час. Саме за такими законами відбуваються шлюборозлучні процеси в низці ісламських країн. Зокрема, в Ірані.
Виходить, що чим вищою є соціальна стратифікація суспільства, тим імовірніше в ньому процвітатимуть суворі обмеження на сексуальну активність. Зазвичай вважається, що чим відсталішим і біднішим є суспільство, тим суворішими в ньому є сексуальні табу. Однак це не так. По-перше, існують бідні та вільні спільноти. По-друге, існують багаті й суворі. Кількість і суворість сексуальних табу визначається радше ступенем егалітаризму. Що більш рівноправне суспільство, то вільнішими там очікуються міжстатеві стосунки.
Сучасні постіндустріальні суспільства тією чи іншою мірою містять усі елементи, що стримують нерівномірний розподіл жінок серед чоловіків: Це і соціальні бар’єри, і юридично закріплена моногамія, поєднана з певною нетерпимістю суспільства до позашлюбних зв’язків, і система оподаткування та соціальних пільг, яка забезпечує перерозподіл матеріальних благ від багатих до бідних, і судова практика, яка вимагає від чоловіка й поділу майна та матеріального утримання дітей до їхнього повноліття.
Однак завжди певний час існуватимуть суспільства, в яких усі ці стримувальні чинники практично відсутні з якихось історичних причин: ідея аліментів і поділу майна не працює, коли у більшості людей “чорна” зарплата, а майна толком і немає. Ідея перерозподілу матеріальних благ блокується самою владою, представленою саме надбагатіями, які, навпаки, виступають за скорочення податків для багатих або, взагалі, за створення умов, за яких багаті, за допомогою різного роду “схем”, недоступних для середніх і бідних, можуть уникати оподаткування взагалі. Ідея нетерпимості до позашлюбних зв’язків не підтримується жодною релігією або релігія терпима до такої поведінки, а ідея соціального розшарування не працює тому, що крива розподілу багатства серед населення має дуже круту форму і практично не можна виокремити таку замкнену соціальну групу, в якій люди за своїм добробутом не відрізнялися б у рази. Тобто, навіть якщо взяти умовну і досить невелику групу “олігархи”, то найбідніший олігарх буде разів у десять, якщо не більше, біднішим за найбагатшого. За таких умов конкуренція високорангових самців однаково зберігається, тим паче за відсутності чітких адміністративних бар’єрів, що розмежовують соціальні групи, та за умов, коли більшість багатіїв — це вчорашні бідняки, які зберегли свої соціальні й родинні зв’язки і, де факто, належать до нижчої соціальної групи.
Такі суспільства, зважаючи на вищеназвані причини, не є стійкими і в них матимуть місце бунти, революції, війни. У таких суспільствах спостерігатиметься зростання крадіжок, убивств, зґвалтувань, наркоманії, алкоголізму і в цих суспільствах буде небезпечно вийти ввечері на вулицю. Такі суспільства небезпечні для своїх сусідів накопиченою в них агресією. Такі суспільства приречені і, рано чи пізно, на території, яку вони займають, буде організовано інші суспільства, які здогадалися обмежувати сексуальну активність високорангових самців у той чи інший спосіб: від запровадження шаріату з поправкою на моногамію або інших релігійних законів до егалітаризації суспільства і перерозподілу благ від багатих до бідних.
По суті:
• Наше суспільство не моногамне. Так чи інакше відбувається “послідовна полігінія”.
• Дефіцит жінок, спровокований нагорі соціальної піраміди, багаторазово посилившись, каскадно передається в самий її низ, утворюючи велику масу невлаштованих чоловіків.
• Велика маса невлаштованих чоловіків провокує нестабільність у суспільстві.
• Для парирування цього ефекту різні суспільства винаходять різні інструменти. У всіх інструментів є ті чи інші недоліки.
• Можливе існування молодих суспільств, у яких звичай і мораль не розвинулися настільки, щоб парирувати негативний ефект від невлаштованих самців. Такі суспільства нестійкі й або вибудовують відповідні інститути та мораль, або розчиняються серед навколишніх, більш стійких, спільнот.