З’явилася в таборі дівчинка-вожата. Розумниця, красуня. Чудова панянка і по ній видно, що нікому не дасть. Але Денис посперечався з Льошею (ті самі), що зможе з нею переспати. Два тижні він увивався за Владою, але та – ні в яку. Уже й зміна закінчується і вже Льоша потайки потирає руки, жадібно очікуючи виграшу.
І ось одного разу Денис запросив Владу до себе у вожатську (приміщення за розмірами не більше за купе в поїзді) на подивитися щось. Чи то марки, чи то фотографії. Не суть важливо. Влада й раніше із задоволенням спілкувалася з Денисом, але двері у вожатську завжди залишала відчиненими. І ось сидять вони на ліжку, гортають альбом, як тут до них підвалює юрба рятувальників (дембелі ВДВ) і з гиканням і зайвим шумом кличуть Дениса йти за мідіями.
Денис, відповідає їм: “Хлопці, я б із радістю, але я тут $#батися зібрався…”. Влада стала вся аж червона, слова Дениса повисли в несподіваній тиші, що несподівано настала, і рятувальники, тихо вибачившись і запевнивши Дениса, що все розуміють, ретирувалися. Тиша у вожатській тривала ще з хвилину. Тут Денис усе-таки вирішив щось сказати і каже Владі: “Ти… вибач мене… якщо жарт дурний вийшов”. На що Влада, піднявши на нього свої великі карі очі, сказала: “Ну, що поробиш. Тепер усе одно ніхто не повірить, що я з тобою не спала. Закривай двері”.