Давним-давно, у далекій-далекій галакт країні Єгипет, відпочивали ми з дружиною. У Хургаді тоді процвітав (можливо, й зараз процвітає) особливий вид шахрайства, коли водій маршрутки, помітивши, що ви залишилися в бусику самі, везе вас у безлюдне місце, нібито зрізуючи шлях, зупиняє там і починає качати права, що це не маршрутка, а таксі, що проїзд коштує не ті копійки, які їм платять, а 10 баксів за кілометр, і він далі не поїде, доки не заплатиш.
Найкращим способом боротьби з такими пройдисвітами була наполеглива вимога участі в розбиранні туристичної поліції, яка в Єгипті, на відміну, скажімо, від Туреччини, завжди стоїть на боці туриста (що – правильно).
Загалом, ми з дружиною потрапили на таке розлучення. Час був – близько 11 вечора, на вулицях нікого і почалося… Я наполіг на поліції, і водій, прорахувавши другий хід, дзвонить по мобілці, і з кущів виринає (ок, приїжджає за 5 хвилин на мотоциклі) поліцейський, і вони починають пресувати нас удвох. Мої прохання покликати саме туристичну поліцію вони до уваги не беруть і розмова просто починає йти на емоційному рівні.
Що роблю я? Я перестаю говорити англійською і починаю говорити російською, люто супроводжуючи свою промову жестикуляцією і мімікою. Я говорю безперервно, жестикулюю безперервно і явно видно, що я знаю, що кажу і що скажу секундою пізніше, і взагалі за словом у кишеню не лізу і, явно, сам себе накручую. Мене єгипетські хлопці переривають, кажуть, що винні, помилилися і відвозять туди, куди ми, власне, і їхали. Начебто, кінець історії, залишилося тільки зрозуміти, чому б це вони стали раптом настільки поступливими.
А, я забув до-розповісти вам, що я їм не пояснював, як вони неправі, а декламував “Вірші про радянський паспорт” В. Маяковського, і жестами та мімікою показував, як я “вовком би вигриз бюрократизм”, “будь-який папірець, але цей…”, “довгою низкою купе і кают” і, звісно, цідучи крізь зуби: “бере, як бомбу, бере, як їжака, бере, як бритву двосічну…”.
Мабуть, на правильну, з моєї точки зору, реакцію єгиптян ще вплинув також вираз обличчя моєї дружини, яка офігіла від цієї декламації. Яка стояла, відкривши рота, дивлячись на мене впритул і не вірячи в реальність того, що відбувається…