Толік був тямущим і обдарованим хлопчиком і завжди намагався винайти щось нове. У нього це виходило зі змінним успіхом, однак, за генетичним принципом, хороше закріплювалося, а погане відсіювалося. Толіку пощастило, що його винахідливість знайшла гідну мету у вигляді мишей, які невідомо як оселилися в його квартирі на п’ятому поверсі.
Проста мишоловка була занадто проста і, що головне, не давала змоги зловити більше однієї миші за ніч. А миші розмножувалися явно швидше. Тому, були випробувані різні додаткові засоби. Наприклад, підставка з фольги, крізь дірку в центрі якої стирчав цвях із салом, а фольга і цвях були підключені до найближчої розетки. Миша на це не велася, оскільки відчувала струм вусиками і до сала не торкалася. Також випробовували засоби, які вимагали від миші, щоб вона видерлася на відро і там потонула/впала на цвяхи/померла від заздрощів або ще щось. Миша також не прагнула лазити по відрах і воліла лізти відразу на обідній стіл. Ще Толік намагався витравити мишей морозом, віддаючи кухню зимовій холоднечі. Миші, що жила в підполі між паркетом і перекриттям, такі кліматичні вправи були теж по барабану.
І ось одного разу, прогулюючись господарським магазином, Толік запримітив великі, кольору хакі, банки, що стояли у відділі “садівництво”, і запитав у продавчині, що це таке. Винахідливість і цікавість нероздільні, і якщо ми з вами просто пройдемо повз незнайому, а отже, непотрібну річ, то Толік був не такий. Якщо він чогось не знав, то прогалину в знаннях треба було моментально заповнити. Продавщиця спокійно відповіла: “димові шашки” і відвернулася. Думка ж Толіка, при цьому, відрикошетивши кілька разів усередині черепної коробки й ефектно давши відблиск, видимий збоку у спалахнулих Толиних очах, викристалізувалася в рішення про застосування ЗМУ в окремо взятій квартирі. “Дайте дві”, сказав Толік, простягаючи авоську.
Задумка Толіка була проста: запалити димову шашку на кухні, з метою масового вбивства гризунів, які, за міркуваннями Толіка, мали б задихнутися від диму. Толік усе ретельно вивірив і продумав. Залишилося тільки чекати, коли мама піде з дому. Мама ж, побачивши димові шашки, уже відчула недобре і попросила Толіка вдома їх не підривати. Толік із чесними очима запевнив рідну матір, що підривати їх він у квартирі не буде. Зрозуміло. Димові шашки не вибухають, а димлять.
Отже, коли мама пішла на роботу, Толік поставив одну з шашок на газову плиту. Він розумів, що на паркет ставити шашку небезпечно, що свідчить, до речі, про те, що Толік був при здоровому глузді та тверезій пам’яті. Після цього він евакуював кота і собаку на балкон у сусідній кімнаті, а сам вставив запальний сірник у шашку, підпалив її, дочекався розпалювання шашки і, за інструкцією, пригасив вогонь, щоб пішов дим. Після чого Толік зачинив двері на кухню, а сам пішов на балкон до звірів, які чекали на нього і помітно хвилювалися.
Прочекавши півгодини, якраз тоді, коли миші, на думку Толіка, мали б перепочити, Толік повернувся на кухню, щоб подивитися, як там справи, проте нічого не зміг побачити крізь скляні кухонні двері. Там було все чорно. спершу Толік подумав, що то осіла кіптява, і злякався, що доведеться робити ремонт на кухні, однак, коли він прочинив двері, то зрозумів, що то не кіптява, а дим, який стояв такою щільною завісою, що світло крізь нього не проходило.
Диму треба було якось позбуватися. Тим паче, він поступово став проникати в інші кімнати і вже було явно видно, як із балконних дверей, там де стояв Толік із тваринами, у небо спрямовуються невеликі клуби диму. На запитання двірника, який побачив таке тривожне видовище, Толік упевнено відповів: “мишей травив”. Позбутися диму можна було б, відкривши кухонне вікно. Водночас, до цього вікна потрібно було б пробратися крізь їдкий дим і навпомацки. Також, зрозуміло, що потрібно було йти до вікна і відчиняти його, затамувавши подих, а оскільки вікна були високими, то на додачу, щоб відчинити шпінгалет, треба було підставити табуретку і залізти на підвіконня. Толік, за таких розкладів, ясна річ, всерйоз розраховував знайти наступну порцію чистого повітря вже за розкритим вікном. На відступ повітря у нього не залишалося.
Для того, щоб дим не заліз в очі, Толік одягнув плавальні окуляри і приготувався до штурму. Варто сказати, що кухонне вікно в Толіка виходило якраз на прохідну одного із заводів, а в цей час закінчувалася зміна і народу під вікнами скупчилося вдосталь. Люди, які виходили з прохідної, напевно, назавжди запам’ятали цю картину: Голий Толік, в одних трусах і плавальних окулярах, стояв на повний зріст у розкритому навстіж вікні, з якого валив моторошний чорний дим, і кричав “Це не пожежа! Проходьте далі!”. Пікантності додавало те, що Толік, щоб було зрозуміліше, жестикулював, показуючи руками заперечення факту пожежі, але внизу чітко було видно, що молодий чоловік явно пливе брасом. Тим паче, у плавальних окулярах.
Ну, прожарку ніхто не викликав. Викликали швидку. Але, швидка їхала не на інфаркт і тому не поспішала, і в дім потрапила вже для того, щоб забрати повернуту на той час маму Толіка, якій стало зле від того, що кіптява таки осіла на всьому, на чому могла осісти, зокрема на стелях, шпалерах, килимах, сервізах, меблях та одязі. На додаток до кіптяви, квартира стала, як зараз кажуть, “зі смаком копченостей”, що робило її нежитловою щонайменше на місяць.
А що миші? А мишам, які живуть під підлогою, було по барабану, що там відбувалося нагорі. Адже дим – гарячий і накопичувався більше під стелею, ніж під підлогою. Мишей потім переловив заведений для цих цілей кіт.