Table of Contents
Випадок №1
Потрібен був нам стелаж певного розміру. А такі не продають. Є вужчі, є ширші, є нижчі, є вищі. І тут на сайті вживаного барахла я знаходжу потрібний стелаж. Навіть два. І обидва за 20 євро. Домовляюся. Прошу розібрати стелаж. Мені відповідає господар, що він мені допоможе його розібрати. Ну ок.
Беру шуруповерт, дружину, собаку, їду на місце. Мене зустрічає господиня, а господаря вдома немає. Дивлюся, а стелаж скручений не гвинтами, а болтами і шуруповерт мій зовсім не підходить. Потрібні торцеві ключі. Ну, штош, Настя вже не стежить за собакою, а допомагає мені розкручувати. Там на кожну поличку по 8 болтів, загалом 8 поличок і ще 16 болтів вертикального кріплення разом 80 болтів, по півхвилини на болт – так, півгодини на двох.
Дивлюся, потім, поставив він мені три бали з п’яти. Думаю, мабуть, собака насрав йому в саду, поки ми крутили шафку. І так, через деякий час прилітає обурене повідомлення. Фа-фа ля-ля-ля, стежте за собакою, ось фоточки гівна у мене в гаражі. Так, гараж – явно перебір.
Я йому й відповів, що якби моя дружина стежила за собакою, а ти допомагав розкручувати, то проблеми б не було. А так дружина була зайнята шафкою, а ти був узагалі казна-звідки. Хоча обіцяв. На все є причина і наслідок. І взагалі, хороша практика в таких випадках – не затримувати покупця, і витратити час на підготовку товару до транспортування, а не на розсилку кватирок лайна і розстановку злісних зірочок. Мені, звісно, у відповідь розповіли, що я нічим не кращий за свого собаку і таке інше. Що мене потішило, оскільки я зрозумів, що людині таки дуже погано.
Питання, хто тут правий? А фіг його знає. Йому здається, що він (а я мудак і жлоб). Мені здається, що – я (а він – мудак без жлоба)
Випадок №2
Іду я з роботи бульваром, який закінчується фонтанами, гладь яких врівень з асфальтом. Бульварна доріжка йде ніби крізь водну гладь. Так замислювалося. А вийшли величезні калюжі посеред вулиці.
Попереду мене йде невисокий дядечко з величезним мармуровим догом. Веде його на короткому повідку і випромінює пафос. Дог, мабуть, був куплений для підкреслення мужності господаря. Мене, а потім дядечка на великій швидкості обганяє самокатчик. Дог лякається і робить два кроки навздогін самоката. Далі повідець не дозволяє. Самокатник також, своєю чергою, лякається дога, який метнувся до нього, бо його культурний контекст не дозволив йому вивчити основи поведінки собак, виляє кермом і відлітає у фонтан. Самокат спотикається, хлопець плюхається у фонтан.
Самокатник кричить, метушиться, біжить фотографувати власника дога на мобілку. Кричить, що викличе поліцію. Чорношкірі й арабські хлопці, що сиділи поруч, іржуть. Власники собак на собачому майданчику поруч спостерігають мовчки, але співчувають договоду.
Питання, хто тут правий? А фіг його знає. Арабському хлопчині на самокаті здається, що – він, адже це собака на надто довгому повідку кинулася до нього, через що він упав. Власнику дога ж зрозуміло, що самокатчик на тротуарі і на швидкості 30 км/год взагалі щось вимагати не може і з передчуттям чекає обіцяну поліцію.