Мій знайомий – великий любитель холодної зброї. Любить він її настільки, що навіть ковбасу ріже двосічним мисливським ножем, який у нього на кухні замість кухонного і який він фанатично точить до стану “ріже волосся”. Також, слід уявити собі цю людину, як такого собі мирного тюхтія, в центнер вагою, який, при цьому, залишається мирним доти, доки його не зачеплять. А поріг зачіпання у нього такий, що до сусідів, які свердлять стіну, він прийде розбиратися з тим самим кухонним ножем або з більшим тесаком, благо у нього таких багато.
Сталося так, що до нього на побувку на Травневі свята приїхав його друг з іншого міста. У друга були якісь діди в Києві, пов’язані з видачею візи кудись, і він попросився у Юри (так звуть мого знайомого) переночувати.
Наступні дві події були ключовими у всій історії. По-перше, Віталік – той, хто приїхав на побивку, напився до втрати пульсу і прийшов до Юри на бровах так, що Юра його просто вклав спати. По-друге, Юра, щоб нагодувати Віталіка, поліз у морозилку по рибу. Холодильник у Юри – двокамерний, морозилка нагорі, риба примерзла і її треба віддерти від поверхні морозилки, чим? Правильно – ножем.
Ніж вислизає з рук Юри і, будучи добре збалансованим, летить чітко лезом донизу і потрапляє Юрі між великим і вказівним пальцем ноги. Потрапляє так, що ріже сухожилля на обох пальцях і, взагалі міг би один із пальців відтяпати.
Море крові. Криваві сліди по всій квартирі. Юра ледве ходить по дому. Спочатку він пішов у ванну, спробував промити рану. У ванній був закритий злив і набрано трохи води – ЖЕК погрожував відключити воду і Юра вдень набрав запас. Юра пополоскав у ванні ногу й обмотав пальці бинтами, відрізавши бинт черговим тесаком, який потрапив під руку, благо їх у нього у квартирі, як я писав, було багато. Потім він, бачачи, що кровотеча не зупиняється, викликав швидку і спробував розбудити Віталіка – розповісти йому, що він їде з лікарями. Віталік щось бурмотів і вирубався.
Юру ми поки чіпати не будемо, благо українська медицина грала з ним у футбол від лікарні до лікарні майже всю ніч – ніхто не хотів оперувати його, коли саме час випити за Першотравень і за Перемогу. Нічні чергові не для того чергують, щоб працювати, вірно?
Подивимося на світ очима Віталіка.
А Віталік прокидається, щоб сходити в туалет. З одного боку він не розуміє де він, з іншого розуміє, що туалет треба знайти, йде навмання квартирою, знаходить спершу кухню, вмикає світло і бачить, що вся підлога в крові, а на підлозі лежить гарний ніж. У нього холоне в душі, він уже майже тверезий іде у ванну, а там – так, водний розчин крові у ванній – дуже схожий на просто багато крові, до того ж у ванній усе теж у крові й на кахлі лежить закривавлений тесак.
Віталік остаточно приходить до тями, згадує, де він і, заодно, згадує репутацію Юри. Намагається знайти Юру, однак, куди не тикається – бачить тільки криваві сліди. Набирає телефон Юри – поза зоною доступу. Що робити? Правильно – дзвонити в поліцію!
Поки поліція їде, Віталік іде в ліжко і знову засинає. Прокидається від дзвінка у двері, знову нічого не пам’ятає (адже бухий), підходить у темряві до дверей і бачить там поліцію! – Що таке?
- Викликали?
- Ні!
- Відкрийте, будь ласка!
- Я не господар, зараз покличу господаря – він відчинить. Кличе, Юра не відгукується, тоді він бере телефон і дзвонить Юрі. Юра – знімає слухавку і розповідає, що він поїхав у лікарню і Віталіку про це розповів. Віталік відчиняє поліції двері, каже, що ніхто нікого не викликав, мабуть, чийсь жарт, до того ж, ось на слухавці господар квартири, можете поговорити. Поліції робити більше нічого, як на свято вникати, хто їх викликав, і вони з матюками, а насправді щасливі, що нічого страшного, йдуть.
Віталік проводжає поліцію, зачиняє двері і лягає спати. Через кілька годин він прокидається, щоб сходити в туалет і… вірно, бачить море крові, тесак і Юра знову не бере слухавку. Що робить Віталік? Правильно – знову викликає поліцію.
Поліція, бачачи, що це а) другий виклик і б) ідеться явно про вбивство, цього разу посилає правильну бригаду, а не ППС-шників, яка встигає приїхати якраз тоді, коли Віталік знову заснув.
Віталік, йдучи до дверей, цього разу увімкнув світло і… побачив море крові, тесак і відсутність Юри. Повільними кроками він підкрався до дверей і побачив найгірше, на що очікував, – бригаду ОМОН, яка хотіла увійти.
Віталік тихо, як він думав, пішов до туалету і зачинився там із мобільним телефоном, дзвонячи Юрі і все ще сподіваючись, що кров на підлозі та у ванній не його.
Поліція, розуміючи, що їм не відчинять, чуючи, як хтось крадеться за дверима, а потім дивиться у вічко і не відчиняє, вирішують, що час двері ламати. Ламати їм довелося більше одних дверей, оскільки Віталік їх у санвузол добровільно теж не пускав.
З погляду поліції, картина виглядала так: У квартирі море крові, тесак і якась людина, яка не може зв’язати двох слів і яка стверджує, що вона в цій квартирі не живе, проте зачинилася у ванній, повній крові. Мабуть, там труп обробляли, ухвалив найосвіченіший поліцейський, а цього залишили, бо в бійці з господарем квартири його вирубали, а потім покинули подільники напризволяще.
Такі справи слід розкривати по гарячих слідах, тому Віталіка, який бурмоче, везуть у відділок, де на нього чекає допит із пристрастю, який з боку слідчого має вигляд запеклого опору, що вимагає застосування заходів впливу. Слід розуміти, що “мокрушні” справи ведуть акуратно і грубої сили не застосовують, щоб потім адвокати не змогли відмазати вбивцю. При цьому, “не грубої” сили у вигляді гамівної сорочки, тугих кайданок, лампи в очі та “босоніж-на-холодному-цементі” вистачає, щоб Віталік, зрештою, розколовся і сказав, що буде співпрацювати зі слідством та видасть усіх, але тільки дайте поспати, бо голова дуже болить. Щоб закріпити успіх, слідчий просить Віталіка написати “щиросердне зізнання”, що той і робить, вписуючи в текст вигадані імена спільників і описуючи, куди, на його думку, вони повезли тіло нещасного Юри. Результату допомогло ще й те, що слідчий Віталіку популярно пояснив, що 10 років він уже має за будь-що й найкраще, що він може зробити – зізнатися.
У цей час у квартирі в Юри менти влаштували засідку. У самій квартирі вони не перебували – сенсу немає, сталеві двері вибиті й лежать на підлозі. Однак вони зашифрувалися на сходовій клітці і були готові пов’язати кожного, хто зайде у квартиру. Вони припускали, що подільники Віталіка повернуться за ним після того, як позбудуться тіла Юри.
Десь зовсім під ранок, накатавшись київськими лікарнями, Юра повертається додому із загіпсованою ногою, виходить із ліфта і бачить… Ні, не встигає він нічого до пуття побачити, бо його кидають обличчям у підлогу, в’яжуть у кайданки і тягнуть назад у ліфт, а потім у ментовку.
Так, через якихось 14 годин, надвечір наступного дня, все стане на свої місця. Юру допитають, не повірять, перевірять, повірять. Покажуть Віталіку. Віталік зрадіє двічі – сидіти не доведеться і Юра живий. Коли Віталік вякне, щось про свавілля поліції, то слідчий йому нагадає про “щиросердне” і запропонує вибрати, за що сидіти – за зізнання чи за неправдиві свідчення. Друзі щасливі вийдуть із поліції і якось доберуться додому.
Вони ще не знали, що за той час, поки вони були обидва в поліції, до Юри в гості, хвилюючись, що той не відповідає на телефонні дзвінки, прийшла його дівчина, яка побачила… так-так, вибите лайно, море крові, тесак і відсутність Юри. Коли вона запитала в поліцейських, які там працюють (відбитки пальців, експертиза тощо), що сталося, вони її “заспокоїли”, розповівши, що вбивць уже впіймали і що, щойно знайдуть тіло, то покличуть її на впізнання.
Дівчина виявилася відповідальною і вирішила а) посторожити квартиру і б) додзвонитися батькам Юри. Слава Богу, що вона так і не змогла до них додзвонитися – вони були на дачі й так і не “дізналися”, що Юра “убитий”. Інакше б мені довелося писати ще й про батьків.
Коли Юра з Віталіком прийшли додому, поліції у розгромленій і закривавленій квартирі вже не було, а на сходах сиділа його дівчина, яка все намагалася додзвонитися Юриним батькам.