У нас у резиденції листоноші часто, не додзвонившись господареві посилки, залишають її під воротами. І ось, так з’явилася у дворі одна з посилок. Тиждень вона лежала на свіжому повітрі, потім ще два тижні в під’їзді, через який я ходжу в гараж. Посилку вже встигли розкрити і зрозуміти, що нічого не зрозуміло. Якась коробка без опису, що всередині, але з претензією на “ілітність” вмісту. Тому, посилка продовжувала лежати далі.
Ну, тоді я вирішив, що треба щось робити і якщо не я, то – хто. Я взяв посилку, подивився на ім’я. Не знайшов цього імені на поштових скриньках, а у нас імена люди зобов’язані писати на поштових скриньках і кнопках дзвінка, і пробив ім’я по LinkedIn. Країна маленька, всі або майже всі сидять у LinkedIn. Пишу їй. Мовляв так і так, сусідко, посилка ваша в мене. Напишіть, коли забажаєте забрати. День, два, тиждень… нуль реакції.
Хто постачальник? Ага, якась фірма з назвою “хіпарські гойдалки”. На їхньому сайті – так, саме, хіпарські гойдалки. Дитячі гойдалки та підвісні ліжечка з дерев’яних палиць і строкатої тканини. Пишу тоді постачальнику. Зв’язуюся у Ватсаппі, описую проблему, кажу, якщо надішлете етикетку, то я вам відправлю назад без питань. Сказали ок, дякуємо за занепокоєння і замовкли. Тітка в LinkedIn мене встигла заблокувати. Ну так, невідомий лисий олень із неголеною фізіономією на аватарці і з прізвищем, яке треба вимовляти з важким східноєвропейським акцентом, стукає до тебе, називає сусідом і заявляє, що в нього щось для тебе є. Реагувати? Ні, звісно! А краще – одразу заблочити, а то, раптом, просочиться.
Хм, думаю я, витираючи пил із дорогої коробки через тиждень. Щоб оцінити, наскільки цінний вміст і чи гідний він моїх зусиль, а також, у безсовісній надії продуктивно реалізувати право на абандон, я акуратно розкриваю коробку і бачу всередині хуйню. Якісь три палиці, які з’єднуються разом за допомогою дерев’яних кульок з дірками. На кінці однієї з палиць закріплені дві шайби, що обертаються на одній осі, з оксамиткою всередині. У “Що-Де-Коли” я грати довго не став і, не знайшовши на сайті виробника аналога, видав палиці Фріде. Спочатку одну, потім, через два тижні, другу.
Фріда їх якісно встигла пережувати і тут мені стукає у Ватсапп колишній сусід. Це ти вже зараз розумієш, що, якщо я його згадав в оповіданні, то це якось стосується його, але тоді я навіть не вдуплився.
Фа-фа, ля-ля, а наш песик ось фоточка, а в нас син народився – ось фоточка, а ось наш песик, а ось він із песиком сусіда…. Ах так, до речі, там мала прийти посилка для Манон, я зайду заберу. Ок, кажу, заходь. Якщо буде посилка, я підберу. Манон, як я зрозумів, його дружина-подруга-співмешканка-мати-його-сина. Пише мені через кілька днів, мовляв, я ж зайду за посилкою. Я кажу, ща, подивлюся. Збігав до воріт – нічого немає. Нічого немає, кажу. Як же ні, ти ж Манон писав у LinkedIn, ось це має прийти і показує скріншот товару – тих самих трьох палиць.
Я йому відповідаю, мовляв, собачка вже майже доїла. Третя палиця з шайбами ще ціла, а ті дві практично пережовані. Твоя подруга мене заблокувала незрозуміло за що, а постачальник не спромігся відреагувати – ось скріншоти. До речі, що за палиці-то, для чого вони? Сусід не відповів, сказавши, що з’ясує все і повернеться до мене з доповіддю. Не повернувся поки що.
Але, за скріншотом я зрозумів, що цей товар продавався на маркетплейсі. Я зайшов на цей маркетплейс, набрав у пошуку ім’я постачальника і, вуаля, я знайшов, що ці три палиці коштують 40 (сорок, Карл) євро, і це лише кронштейн для кріплення їхньої фірмової іграшки-карусельки з фігурками, також дерев’яної, над головою дитини, що лежить у дитячому ліжечку. А дві шайби це типу “безпечна струбцина” для кріплення на бортик ліжечка, а не коліщатка, як думав я.
Я, звісно, можу бути поза контекстом, але це якраз ті люди, які залюбки купують із доставкою на хибну адресу три палиці за 40 євро в продавця, який реально розуміє, що собівартість палиць менша за вартість їхнього пересилання назад, а потім, боячись, що довкола самі шахраї, блокують, не розібравшись, усіх підряд у соцмережах.