Ми всі виховані на фільмах, що прославляють боротьбу. У СРСР нас виховували на “Як загартовувалася сталь”, у роки перебудови естафету перейняв Рембо, а зараз ТБ з його реаліті-шоу, політичною боротьбою і міжнародною обстановкою.
Ми вважаємо, що боротьба – найкраща зі стратегій. Нам постійно втовкмачують, що тільки в боротьбі можна чогось досягти. Для нас той, хто бореться – герой, гідний наслідування. Тоді й муха, яка б’ється об скло, гідна пам’ятника.
Павка Корчагін будував вузькоколійку тому, що ліс почали рубати з глибини масиву, а не з краю. Замість вузькоколійки, можна було б просто почати рубати дрова з краю лісу.
Рембо, у своєму найпершому фільмі, міг би просто піти з містечка, а не влаштовувати бійню з трупами і небезпекою для свого життя.
Боротьба по телевізору взагалі здається вічною. Від Януковича з Тимошенко до війни в Іраку.
Мусі варто відлетіти від вікна і спробувати битися трохи осторонь. Ймовірно, там десь є кватирка.
Борець – не герой, а організатор проблем. Борець не усуває проблеми, а шукає їх. Борці небезпечні і їхня боротьба нікому не потрібна, зокрема їм самим. Культ борця – найнеправильніше з усього того, що ми вбираємо разом із масовою культурою.
Найкращий спосіб перемогти – перестати боротися з проблемами і почати їх вирішувати.