| Чи бажаєте швидко зрозуміти, чи лідер перед вами? Запитайте, що для нього життя. Якщо життя – боротьба , то це глухий кут. Якщо – гра, то – саме воно. Чи має значення цінність призу для того, хто грає у футбол? Так, звісно ні! Він отримує задоволення від самої гри! Він готовий терпіти синці, контратаки, дощ або спеку. Йому в кайф гра. Результат, по великому рахунку, не має значення. Важливий процес. І процес чарівним чином – успішний. Тепер підемо на робоче місце. Спробуйте собі уявити роботу, коли крізь дах ллється вода, а кондиціонери не працюють. Я навіть не проситиму вас бігати туди-сюди і навіть не буду “мотивувати” на зборах забивати більше голів. Ви все одно не будете щасливі. Чому? Тому що ви в боротьбі, а не в грі. Що роблять лідери? Лідери обертають усе в гру. Гра – ось драйв. Не знаєте, як “обіграти” вашу роботу – запитайте професіонала, зрештою (рекламна пауза). А, насправді, просто пам’ятайте слова Барона Мюнхгаузена з відомого кінофільму: “Я зрозумів, у чому ваша біда. Ви занадто серйозні. Серйозне обличчя – ще не ознака розуму, панове. Усі дурниці на Землі робляться саме з цим виразом. Ви посміхайтеся, панове, посміхайтеся!” Що потрібно зробити, в загальних словах, щоб робота для вашого колективу стала грою? Я це напишу, але б’юся об заклад, ніхто цього не зробить (тому й не боюся писати, щоб типу не розкрити “ноу-хау”). Будьте завжди на зв’язку зі своїми підлеглими. Слухайте їх. Відстежуйте за рахунком. Показуйте, хто – найкращий. Встановіть ясні та прості цілі. Слідкуйте, щоб вони були на видноті, були досяжними і цікавими. Постійно займайтеся наставництвом. Розповідайте своїм людям, не що робити (вони і так знають), а як робити. Допомагайте їм. Будьте тренером, у спортивному сенсі цього слова. Ведіть людей до їхніх же власних цілей, переконавшись, що цілі компанії стоять на цьому шляху. Зробіть так, щоб кожен сам собі обрав цей самий шлях. Однак, я знову розповів “що” робити, але не розповів “як”. Ну чи не підступний я? 🙂 Мене часто недалекоглядні люди намагалися звинуватити в несерйозності. Я та інші, більш далекоглядні, завжди знали, що я просто на сходинку серйозніший за тих, хто мене звинувачує, і що моя іронія та посмішка на обличчі – не ознака інфантильності, а ознака знання наступного кроку. Але, мене ніхто ніколи жодного разу в житті не зміг звинуватити в неефективності. Нічого з того, що я робив і зробив, не могло бути зроблено швидше і краще, ніж зроблено мною або за моєї участі. Це – правда. Незважаючи на те, що я часто, а іноді й по-крупному, помилявся. |