Що таке командування? Командування це – роздача наказів підлеглим і постійний контроль за виконанням наказів. Командування передбачає повну безвідповідальність підлеглих. “Ні на кого не можна покластися”, “всі – виродки”, “нікому не можна вірити” тощо. (пропустимо поки що коментар про те, що кожен думає в міру своєї розбещеності. Усе трохи глибше) Мало того, що це генерує постійний стрес, то це ще й чудовий приклад різниці між метою і фактичним становищем. Командувач, у такій ситуації, повністю залежить від своїх підлеглих. Він – невільний, хоча прагнув до зворотного. Він навіть у відпустку піти не може. Він найдовше затримується на роботі, у нього не вистачає часу ні на що, оскільки він зайнятий перевіркою того, що роблять підлеглі, виправленням їхніх помилок (або, що веселіше, роздачею вказівок щодо виправлення) і трансляцією нових наказів.
Будь-який командувач сприймає безвідповідальність підлеглих, як неминуче зло свого становища, і командувачу навіть у страшному сні не присниться зробити підлеглих відповідальними. По-перше, він не вірить у те, що це можливо, а по-друге, просто не знає як.
Тоді, виходить, що прагнучи командування, ми прагнемо підпорядкування. Той, хто командує, і той, хто підкоряється, – суть однакового типу люди, як суть однакові поліцейські і злодії. Командир залежить, а значить підпорядковується.
Командувати – значить підкорятися.
Та й подивіться з боку на людей, які вигулюють собак на повідку, не довіряючи собаці. Ясно видно, що це собака водить людину, а не навпаки.