Ніхто не усвідомлює, що в більшості випадків комунікації між начальником і підлеглим, сама комунікація ніколи не призводить до покращення стосунків між цими людьми. Навіть, коли начальник підлеглого хвалить. Однак, стосунки це – те, що забезпечує хорошу комунікацію. Ні, я не кажу про підлабузництво чи панібратство. Ні. Але, якщо керівник хоче бути почутим, то треба робити так, щоб тебе слухали. Причому уважно і з цікавістю, а не з очікуванням “коли ж воно закінчиться”.
А в нас виходить, що щоразу комунікація призводить не до зближення метаданих, а навпаки, до де-кореляції систем, що приймають і передають. Чи був би корисний телевізор, якби після кожного його ввімкнення, зображення безповоротно погіршувалося?
Ще проблему поглиблює те, що дуже часто суттю комунікації між начальником і підлеглим є передача інформації про те, що начальник занижує свої очікування щодо підлеглого (можливо, навіть, з метою самоствердження або реалізації своїх комплексів): “Ви не здатні вирішити без мене навіть найпростіше завдання!” Причому, навіть, коли хвалить: “Молодець, я навіть не очікував від тебе такого”. Цікаво, якщо людині весь час повторювати, що вона – верблюд, чи буде вона відчувати себе орлом? Мене он одна хороша знайома порівняла з пандою. І у що це вилилося? У нові аватарки 🙂
Люди схильні демонструвати ту поведінку, яку від них очікують. Це – еволюційне надбання. Якби люди поводилися несподівано по відношенню один до одного, то вони не змогли б утворювати громади. Ось, приклад із мого життя. У школі, у третьому класі я багато хворів і відстав від програми. Вчителі перестали від мене очікувати успіхів і повірили в те, що я – тупий двієчник, хоча перші два роки вчився блискуче. І знаєте, я став і був тупим двієчником усю школу, з котрої мене виштовхнули в ПТУ у 8-му класі. Однак мені пощастило в тому, що ПТУ (кулінарне училище) було для мене не ганебним засланням, а метою, до якої я прагнув – я хотів стати кухарем. І… у ПТУ ніхто не знав, що я – двієчник. Мене сприйняли, як відмінника – я був схильний активно поводитися на уроках і ставити вчителям запитання – адже я реалізовував свою мрію! І ви знаєте, я був відмінником. А потім ним був не тільки в ПТУ, а ще й в обох ВНЗ, у яких потім навчався. Власне, “відмінником” по життю і залишився. Як підсумок: У нас є два фактори, які призводять, під час спілкування підлеглого і начальника, до ефекту, зворотного від бажаного: Комунікація погіршується і поведінка підлеглого також погіршується, приводячись до очікувань начальника.
Стає не дивно, що підлеглі безвідповідальні, пасивні, дурні й ненадійні. Їм начальник просто не дав шансу стати і бути іншими. Навіть, якщо й хотів, то не зміг донести це. Можливо, навіть і не вмів вибудовувати двосторонню комунікацію.