Для мене давно стало хорошим визначником дурості й обмеженості людини наявність у неї думки, за яку вона готова боротися і яку готова відстоювати. Типова фраза-індикатор: “Я так вважаю”. Усе. Зливай воду. Сперечатися марно. Потрібно погоджуватися, піддакувати і шукати підтвердження думки цієї людини. Ну, щоб хоча б отримати якусь користь від її наявності в твоєму світі. Інакше можна просто йти.
Часто люди “з думкою” посилаються на плюралізм. Мовляв, я поважаю чужі думки, тому треба поважати і мою. А якщо ти не поважаєш мою думку, то ти хам, невіглас і невихований тип і з тобою спілкуватися не можна. Принциповий і безкомпромісний мудак і таке інше. Як правило, до речі, кожен думає в міру своєї розбещеності, але я не про це.
Найцікавіше в тому, що є думка, а є факт, знання. Факти – річ уперта. Теорія цінна тоді, коли має передбачувальну силу. Люди з думкою, знаннями не володіють, з фактами працювати не вміють і всіма силами відстоюють непорушність своєї моделі світу, точніше, свого світка з феями і гоблінами, з астрологією, гомеопатією і “духовними практиками”. Сам посил-вимога поважати чужу думку некоректний. Думку взагалі брати до уваги не можна. Нічию і в тому числі свою власну. Напівосвічені люди мають думки і вважають її первинною у відстоюванні своєї точки зору. Вони просто не володіють знаннями, які формують точку зору в людей освічених, обізнаних, досвідчених і мудрих.
Напівосвіченим людям, наприклад, не зрозуміти взагалі, чому синтетична теорія еволюції правильна, а креаціонізм – ні. Вони бачать тільки верхівку айсберга – фрази, що виходять з вуст співрозмовника, і не витратили 10 років на власну освіту, щоб справді розуміти, де факти, а де – думки. Вони битимуться в пароксизмі пристрасті, доводячи хибність теорії Дарвіна, і навіть не слухаючи доводів про те, що Дарвінізм власне не вірний і з ними в цьому ніхто не сперечається.
Якщо людині з думкою показати факти, то вона їх навіть не сприйме більш серйозно, ніж просто фразу-відповідь у суперечці. Вона почне переходити на особистості, ставити зустрічні запитання “з підковиркою”, заперечувати надійність джерела фактів, не пропонуючи свого, надійнішого, за її ж критеріями, джерела, чіплятися за слова й ігноруючи незручні логічні висновки. І наостанок, як найбільш непробивний аргумент, він обов’язково запитає: “Скажіть, а ви більше нічиєї думки, окрім своєї, не визнаєте?” і піде з виглядом переможця, показуючи, власне, що він сам не визнає нічиєї, окрім своєї думки, на якій тримається його світок і яким він виправдовує свої вчинки.
Такі люди з думкою вважають, що їхні погляди на влаштування світу та їхнє право заперечувати факти аналогічні їхньому праву мати свій погляд на бажаний колір, їжу, блог-платформу, марку автомобіля, стиль, сексуальні вподобання та смак, про який, як відомо, ніхто не сперечається. Тобто, для них вибір між двома теоріями скочується до спинномозкового “подобається-не-подобається” тільки тому, що інших критеріїв оцінювання істинності в них просто немає. Не навчилися в школі. Не змогли або не захотіли.
Особливо небезпечна агресивна форма носіїв думки. Останньою надійною людства залишається невипадково згадана вище теорія еволюції, яка, можливо, не дасть можливості успішно розмножуватися людям з думкою. Може, саме тому вона ними часто і відкидається? Адже, є думка, що: пристібатися за кермом не потрібно, щеплення дітям несуть більше шкоди, ніж користі, гомеопатія краща за традиційне лікування, веганство – благо, а целібат – шлях до життєвого успіху.