Мене часто запитують, чи люблю я компроміси? Я категорично і безкомпромісно відповідаю – ні! Водночас я знаю, що “модна” і “шанована” відповідь має на увазі, що я, як людина, яка вміє домовлятися і вести переговори, маю прагнути до компромісу. Однак, сама постановка мети “домогтися компромісу” – вже поразка. Вчитайтеся, компроміс це – взаємні поступки. Тобто, моїм мотивом до того, щоб не досягти поставленої мети має бути те, що мій партнер по переговорах теж не досяг поставленої мети? Якась логіка в стилі “на шару гівна нажертися” або “у сусіда корова вмерла – дрібниця, а на душі приємно”. Що я хочу, вирішити свої питання чи не вирішити питання партнера? Я хочу вирішити свої питання. Розв’язання або нерозв’язання партнером своїх питань не повинно мене взагалі турбувати з точки зору раціональної логіки.
Компроміс – не мета переговорів, а результат, причому не планований. Якщо ви плануєте “компроміс” – то ви його й отримуєте.
Якщо ж ідеться про компроміс в ухваленні якогось спільного ділового рішення – то тут ще гірше. Наприклад, один із партнерів по бізнесу, хоче відкрити філії в регіонах. Інший же наполягає на розвитку бізнесу в Києві. У них, зрештою, виходить “компромісне” рішення: філія, але на іншому березі Дніпра. І, коли бізнес-план не принесе результату, то буде незрозуміло, хто взагалі винен. Той, хто наполягав на філіях? Він наполягав на тому, що в регіонах менша орендна плата і вільніший ринок. Тоді – той, хто наполягав на Києві? Але ж питання в Києві можна було б вирішувати і так без відкриття відділень. Компроміс у бізнес-рішеннях неможливий. Є тільки одне правильне рішення і його треба втілювати в життя. Якщо у мене менше аргументів, ніж у опонента – я стану на бік опонента і буду завзято допомагати йому в реалізації обраного рішення. Нехай час розсудить.
Зовсім погано, коли ви ведете якийсь проєкт, скажімо, знімаєте кіно, і вам доводиться стикатися з “компромісними” рішеннями. Зрештою, замість геніальної картини вийшла нісенітниця. Бо на натуру не виїхали – намалювали задник. Декорацій не купили – знімали тільки великі плани, комп’ютерні спец.ефекти замінили кустарщиною, а на дизайн “автомобілів майбутнього” залучили столяра по фанері із сусіднього села. У підсумку у нас по картині роз’їжджає рожевий танчик із безглуздим дизайном і фанерним люком на дверних петлях. Компроміс – ворог будь-якої творчої роботи. Якщо вам потрібен результат – не знімайте як-попало, а шукайте можливостей. Камерон чекав 10 років, щоб зняти Аватар, а ” Населений острів” зняли, щоб “застовпити” екранізацію – тобто якнайшвидше і з компромісами. Це – кіно, а якщо ви, наприклад, керуєте реорганізацією у великій компанії та у вас вийде зрештою “фанерний танчик”, то звинувачуватимуть у провалі вас і ви не відкрутитеся, посилаючись на необхідність компромісів. Люди бачать результат. Якщо не можна без компромісів – не починайте зовсім і право ухвалювати рішення має бути за вами. Не беріться за проекти, в яких ви не контролюєте ситуацію. Це не поліпшить ваше портфоліо.
Про мене кажуть, що я завжди домагаюся свого. Кажуть зі злістю, коли здаються. Просто ті часи, коли я просто віддаю рішення іншій стороні – ніхто не пам’ятає. А таких випадків – половина. Адже це зручніше зняти з себе відповідальність, ніж відповідати “на половину” за заздалегідь неправильне “компромісне” рішення. Я не “принциповий і безкомпромісний” козел. Я просто вірю, що компроміс, це – коли обидві сторони програли. Це – набагато гірше, ніж якби програла тільки одна зі сторін, тим більше, якщо сторона, яка виграла, – твій колега.