When it comes to air travel, we know you have no choice.
But thanks for choosing Air Penguin.(c) Madagascar 2, Escape from Africa
Чому люди сідають на літак і летять кудись? Вони це роблять від задоволення? Їм подобається літати настільки, щоб просто так кататися? Ні. У них є мета і літак – необхідність. Або потрібно з’їздити до родича, або літак – єдиний спосіб дістатися до курорту. Або літак – єдиний прийнятний спосіб подорожей для ділової людини. Тобто люди не обирають авіаподорож, а змушені нею користуватися. Тим паче зараз. У всіх випадках, коли поїздка іншим видом транспорту є більш прийнятною, люди схильні обирати альтернативу літакам з їхніми глюками у вигляді поїздок до/з аеропорту, півторагодинних очікувань, принизливих процедур огляду, божевільних очікувань стикувань у в’язниці-аеровокзалі, черг, закладених вух, аерофобії та ризику застрягти в аеропорту з волі чергового переляканого чиновника.
До того ж, з огляду на сучасну ситуацію з авіаперевезеннями, у людей, як правило, дійсно немає вибору, якою авіакомпанією скористатися. У ділових пасажирів існує жорстка прив’язка до розкладу відрядження, і якщо їм треба бути в понеділок вранці в точці А, а в п’ятницю ввечері – вдома, а “рідна” авіакомпанія не задовольняє цих вимог, то діловий пасажир обере іншу авіакомпанію, навіть із незручними стиковками. Він не платить за переїзд зі своєї кишені. Він виконує доручення компанії. Людина, що літає “для себе”, практично завжди вибере або low-cost, або, знову-таки, “рідну” авіакомпанію (або її code-sharing партнера).
Маркетологи авіакомпанії можуть впиватися досягнутими результатами щодо “впізнаваності бренду”, щодо “позитивного іміджу” та всілякої іншої херні, але людина обирає перевізника не за біг-бордами з тупими зірочками, що супроводжують брехливий цінник. У пасажира, як правило, просто немає вибору.
З іншого боку, у нас дуже багатий вибір готелів, по приїзду. І, що діловій людині, що не діловій, надається досить багатий вибір готелів для ночівель. І вона вже тут вільна проявляти смак, порівнювати бюджет поїздки з одержуваними благами, “перебирати харчами” – загалом, вдає із себе поле напахане для маркетингу.
А тепер, нехай Олександр Друздь, відповість нам, чому українські авіакомпанії марно утримують програми пасажирів, які часто літають, нагороджуючи тих, хто й так змушений літати, ще й “призовою грою” в стилі анекдоту про Василя Івановича та ігрового автомата з лайном у вигляді безкоштовних миль, які нафіг здалися, і, водночас, я ще не зустрів жодного готелю в моїй країні, який зробив би хоч щось, щоб я обрав його в наступне своє відрядження.