- О, куме, ти дивись! Така гарна компанія Вол-Март!
- І чому в них усе добре?
- О, а я бачу, вони роздають картки своїм покупцям.
- То давай і ми так само зробимо!
Але ж це не дає жодного результату. Дисконтна картка на 1,2,3 відсотка не дає нічого ритейлору. Копі-пейст зовнішнього прояву програми лояльності не дає плюшок, які ця програма лояльності дає. Ось є у мене картка, скажімо, супермаркету Караван. Кілька років є. Ну явно видно, коли і що я купую. Ну реально зрозуміло, що я перестав їздити туди так само часто, як і раніше. А це означає, що я ось-ось зіскочу з цього супермаркету і перескочу, та хоч на Мегамаркет або Сільпо.
Але ніхто нічого не робить такого, що називається “клієнтська аналітика”. Але ж можна було б запропонувати мені щось, скажімо, простий подарунок, якщо я закуплюся в Каравані найближчого тижня. І справа не тільки в Каравані. Справа з усіма цими дисконтними картками, створеними з метою карго-культу, а не з метою утримання клієнта чимось іще, окрім копійчаної знижки на вже здійснені покупки. А, ну так, ще й спам надсилають зовсім не у справі, чим геть убивають комунікацію. А могли б адресно розпізнавати потреби споживачів і слати потрібний спам. Купували памперси рік тому? Ось вам Якісна пропозиція на дитячий велосипед.
Але, мабуть, спільних дітей у маркетолога й айтішника в нас у країні не буде 🙁